Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури України НІАЗ "Кам’янець", 2012р.

    тел.: (03849) 2-31-16
    факс.: 2-85-07
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • Пам'ятка турецької історії м. Кам'янець-Подільський

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 18-04-2012 

     

    Захоплення Кам'янця і Поділля було грандіозною перемогою Османської імперії, яка вразила Європу. Туреччина отримала ще одну — чотирнадцяту — європейську провінцію. Із здобуттям Кам'янця, цієї потужної фортеці, форпосту християнства, Туреччина пов'язувала далекосяжні плани перетворення її на плацдарм для подальшого завоювання українських земель, на оплот мусульманства і турецької культури. Однак цим планам не судилось здійснитися. 27 років — занадто короткий термін для їх втілення.

    Неухильне просування Туреччини протягом кількох століть до Європи можна назвати войовничою міграцією. Про подібні міграції Умберто Еко пише, що «вони подібні до стихійних явищ: відбуваються і нічого тут не вдієш...» Велике значення для розуміння наслідків таких міграцій є те, якою мірою вони змінили культуру на території, куди прибули.

    Турецький період в історії Кам'янця і Поділля був короткочасним (27 років). Зрозуміло, що він залишив у культурі завойованого краю незначні наслідки. Але вони, тим не менше, збереглись, викликають великий інтерес і часом становлять неабияку цінність.

    Турки, котрі в кінці XI століття завоювали Малу Азію (Анатолію), асимілювали її населення і незважаючи на перевагу тюркського елементу, самі піддалися впливу культури місцевого населення. Про це нагадує нам влучний вислів Д.Е.Єрємеева: «Турецька культура виткана тюркським утком по малоазійській основі.» Іслам, який сповідували турки, виник у лоні середземноморської цивілізації. Ісламська культура вражає своїм багатством. Філософія, архітектура і орнаментальне мистецтво, поетичні легенди, вишукана мусульманська поезія стали досягненням світової культури.

    Разом з тим, зрозуміло, що вся глибина і багатство цієї культури були незрозумілі і майже недоступні для населення завойованих територій. Незважаючи на походження з єдиного джерела і безсумнівні цінності, які створили християнство і мусульманство, вони настільки різні, самобутні і самодостатні, що не потребують одна одної.

    Населення Поділля не могло перейнятися цінностями турецької, мусульманської культури, бо перебувало в християнській цивілізації. Релігія ще більше, ніж етнічність і культура загострює стосунки між людьми, тим більше, коли одні з них є завойовниками, а інші завойованими. За словами С.Хантшгтона, людина може належати до двох націй і бути одночасно громадянином двох держав, але набагато складніше бути наполовину католиком (або православним), наполовину мусульманином.

    З 27 років турецького панування на Поділлі Польща і Туреччина тільки біля 10 років не перебували у стані війни. За умов майже безперервної війни не було й мови про господарський або культурний розвиток Поділля.

    Одразу після захоплення міста турки розпочали будівельні роботи, які проводились під керівництвом французьких військових інженерів. Місцеве населення залучалось до виконання трудової повинності. Деякі споруди міста були розібрані, а каміння використане для нового будівництва. До середини 1673 року були відремонтовані фортеця, Замковий міст, вежі на ньому, Вірменський бастіон та укріплення біля Вітряної брами, котре збереглося до нашого часу під назвою Турецькі бастіони. На скелястому схилі західної частини турки збудували нову вежу, відому під назвою «башта на броді».

    Будівельні роботи були проведенні також в самому місті: відремонтовано ратушу на Польському ринку, де розмістилася турецька адміністрація, побудовано 2 лазні, критий базар. Дерев'яні будівлі в місті були розібрані, щоб запобігти пожежам. В церковних та інших вільних будинках зберігали боєприпаси та провіант, який доставлявся з Молдавії та Валахії. Хоча замкові і міські укріплення були приведенні турками в порядок, житлова забудова міста прийшла у суцільний занепад. З опису міста 1700 р. видно, що більше третини садиб стояли порожні, без будівель, а ті, що існували, являли собою руїни. Щодо багатьох садиб неможливо було з'ясувати імена власників.

    Одним з фундаментів існування Османської імперії було розповсюдження і пропаганда ісламу. Економічну основу впливу мусульманського духівництва складав вакуф (вакф). Вакуф (від арабського слова «відрахувати») — майно, надане державою або окремою особою мечеті, школі, благодійній установі у вигляді дару або на підставі заповіту. На кошти Вакуфу будувались і утримувались мечеті, будувалися мости, дороги, караван-сараї, криті базари, бані, фонтани, школи, бібліотеки, притулки, кухні для бідних тощо.

    На початку перебування в Кам'янці турки перетворили 7 костьолів і церков на мечеті. До Кафедрального костьолу було прибудовано 2 мінарети, з яких зберігся до нашого часу тільки один. Були збудовані дві нові мечеті — в Новому замку і біля Польської брами, котрі не збереглися. Серед новобудов з'явилися також дві лазні і критий базар.

    В кам'янці було влаштовано три школи, з них одна — на рівні медресе (від арабського «мадраса» — місце, де дають уроки). Медресе являло собою середню і вищу школу для підготовки вчителів, служили осередком розповсюдження турецької мови, ісламу, турецької культури.

    Слід зауважити, що вплив турецької мови мав місце ще до завоювання турками Кам'янця Багато українців знали турецьку і татарську мови, безліч турецьких слів увійшли до української мови і міцно вкорінилися в ній. Це такі слова, як філіжанка, джезва, килим, майдан, башлик, гайда, торба, чабан, байбак, чумак тощо. Щодо Кам'янця і Поділля це міг бути також вплив сусіднього Хотина. Відомо, що тут в 1-ій половині XVII століття існувала школа східних мов, заснована за розпорядженням польського короля, для якої були виписані вчителі з Константинополя. В цій школі вивчали арабську і турецьку мови. Є також згадки про існування в Хотині східної бібліотеки у XVIII ст., про творчість місцевого турецького поета, проживання в Кам'янці перекладача Миколая Черкеса, який знав східні мови (XVIII ст). Таким чином, можна зробити висновок, що інтерес до східних мов існував і в наступному, XVIII ст., тому що цього вимагала реальна історична і політична ситуація.

    З часів турецького панування в Кам'янці збереглася лише одна архітектурна пам'ятка — мінарет, прибудований до західного фасаду Кафедрального католицького костьолу Св. Петра і Павла. Каплицю XVI ст., що прилягала до костьолу, турецькі будівельники завалили камінням і перетворили на постамент під 27-метровий мінарет-круглу кам'яну башту з балконом та гвинтовими сходами всередині. Взагалі мінарети бувають циліндричними, квадратними та багатогранними. Для Туреччини характерні циліндричні мінарети. Саме такий мінарет був побудований в Кам'янці. З мінарету 5 разів на день муедзин закликав правовірних мусульман до молитви. Назва «мінарет» походить від арабського «манара», що означає «маяк». Під час великих свят мінарет освітлювався лампами.

    Ще однією пам'яткою , що збереглася до наших днів, є мусульманський проповідницький амвон-мімбар, котрий був привезений з Стамбулу і встановлений у Домініканському костьолі Св. Миколая, перетвореному на мечеть. Залишаючи Кам'янець, турки не змогли його забрати, але узгодили його збереження згідно з мирним договором.

    Протягом XVII-XIX ст. амвон знаходився в Домініканському костьолі. У радянський час він був встановлений в Кафедральному костьолі, який в 1930р. був переданий історичному музею-заповіднику як експонат. Амвон використовувався як об'єкт екскурсійного показу.

    Мусульманський амвон являє собою кам'яну (за деякими джерелами мармурову) споруду, що складається з 2-х з'єднаних частин, має вхід у вигляді арки, сходи, які ведуть на площадку, з якої оголошував проповіді мусульманський проповідник. Амвон мав тонкий, вишуканий різьблений декор. Але в XIX ст., як повідомляє історик Ю.Ролле, амвон був пофарбований олійною фарбою, внаслідок чого тонке ажурне різьблення значно постраждало.

    Під час турецького панування в місті існувало мусульманське кладовище, яке було влаштоване на місті католицького кладовища біля кафедрального костьолу. Після виходу турків з міста залишки поховань і нагробні пам'ятники були вивезені за межі міста. Деякі з них зберігаються у фондах історичного краєзнавчого музею. Тут також знаходиться священна книга мусульман «Коран», чотки, молитовний килимок, глиняні люльки. Під час археологічних розкопок у місті знаходять східну кераміку XVII ст., що розписана різноколірними глинами (ангоб) з орнаментом рослинного характеру.

    Деякі турецькі пам'ятки існували ще в XIX ст., але не збереглися до нашого часу. Це пам'ятник дочці турецького намісника Галільпаші, котра померла в Кам'янці. Поряд з ним влаштований «фонтан сліз».

    Турецькі мотиви простежуються в прикладному мистецтві Поділля особливо в орнаментації килимів. Відомо, що на Поділлі в маєтку Абрамовича один майстер-турок запровадив виробництво килимів за східними зразками.

    Зв'язки Поділля з Туреччиною переплелися багатьма нитками. Слід відзначити, що існував помітний взаємовплив двох культур. У XVI-XVII ст. йде бурхлива слов'янізація османського суспільства. Слов'янська мова вільно вживається при султанському дворі. До Стамбулу та інших міст імперії залучаються торговці, ремісники, заможні люди із завойованих турками провінцій, тобто заохочується міграція

    Таким чином, при всій культурній і релігійній відмінності, котра існує між Україною, зокрема Поділля, і Туреччиною, про що говорилося на початку, все ж слід усвідомити, що історична близькість, котра встановилася між ними протягом кількох століть, погребує проведення багатьох досліджень, розуміння і усвідомлення всіх позитивних і негативних аспектів їх взаємовідносин.

    Література

    1. Сецинский Е. Каменец-Подольский. Историческое описание. — К.: топографія Кульженко, 1895.

    2. Трудьі комитета для историко-статистического описання Подольской епар-хии. Вьіп.2. Каменец-Подольский. 1878-1879.

    3. D-r Antoni I. Zameczki Podolski па kresach Muitanskich. 1.11., W., 1880.

    4. Pruslwicz A. Kaminiec Podolski. — K.-W , 1915.

    5. Хиждеу Александр. Избранное. Кишинев. «Литература артистке», 988.

    6. Kotodziejezyk Dariusz. Kaminiec Podolski pod panowaniem tureckim 1672-1699. — в книзі «Катіпіес Podolski. Studia z dzijow miasta і regionu». Том.I., Krakow, 2000.

    7. Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. — С. -П., "Пальмира", 1997.

    8. Еко Умберто. Міграційні процеси в третьому тисячолітті. — «Всесвіт», № 1 -2,2001.

    9. Хантінгтон Самюель. Зіткнення цивілізацій? — «Філософська соціологічна думка», №1-2, 1996.

    10. О.Пархоменко Інна. «Із Дарданелл повіяло синім вітром...» — «Всесвіт»., № 3-4, 1997.

     

  •