Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури України НІАЗ "Кам’янець", 2012р.

    тел.: (03849) 2-31-16
    факс.: 2-85-07
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • Емблема НІАЗ « КАМ’ЯНЕЦЬ»

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 18-04-2012 
    Г.О. Осетрова - старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"

    Історія родини баронів Гінцбургів і їх зв'язок із Кам'янцем-Подільським і Поділлям вивчені ще недостатньо. Збираючи відомості про цих непересічних людей, ми бачимо ту важливу роль, яку вони відіграли не тільки у житті свого народу, але й в економічному та суспільному житті Росії XIX - початку XX ст.

    Історик Олександр Прусевич, автор книги «Кам'янець-Подільський. Історичний нарис» (1915р.), описуючи провулок Троїцький (тепер вулиця Троїцька, колишня Володарського), подає дуже стислу інформацію про те, що цей провулок мав також назву Конторська вулиця - від контори фінансиста Гінцбурга, який помер 1878 р. в Парижі. Цілком очевидно, що мова йде про засновника династії фінансистів Гінцбургів - Євзеля Гінцбурга, справу якого не менш успішно продовжили син Горацій і внук Давид (уродженець Кам'янця-Подільського).

    ЄВЗЕЛЬ

    Прізвище «Гінцбург» походить від назви міста Гінцбург у Баварії. У XVII - XVIII ст. Гінцбурги були рабинами у німецьких державах і Речі Посполитій.

    На рубежі XIX ст. переселились в Російську імперію. Найвідомішими серед Гінцбургів стали засновник сімейної справи Євзель Гінцбург і його син Горацій.

    Євзель Гінцбург народився 1812 р. у Вітебську в сім'ї рабина Габріеля (Гаврила) Гінзбурга. Отримав традиційне єврейське виховання.

    Батько був не тільки авторитетним тлумачем Талмуду, але й успішним комерсантом. Його ж син став професійним підприємцем. Уже з 1833 р. він був купцем першої гільдії.

    Євзель Гінцбург займався винними відкупами в Бессарабії, Київській і Волинській губерніях. Під час Кримської війни тримав винний відкуп в обложеному Севастополі. Саме на винних відкупах він заробив свій перший мільйон.

    Про секрет комерційного успіху Євзеля Гінцбурга повідав журналіст Михайло Кальницький у статті «Київські Ротшільди»: «Вигравши тендер на реалізацію алкогольних напоїв, відкупник здобув монопольне право на їх продаж у даному регіоні. На таких умовах було чимало можливостей сторицею повернути вкладені гроші. Але Євзель Гінцбург, на відміну від багатьох сучасних йому купців, не проявив рвацтва. Особливо яскраво це проявилося в Кримську кампанію. Євзель Габріельович тоді торгував спиртним в обложеному Севастополі. На підтвердження російського прислів'я «Кому война, а кому мать родна» він заробив на своєму бізнесі солідний куш. Але найцікавіше те, що відкупник продавав свій товар за досить поміркованими цінами, незважаючи на підвищений попит і перебої з постачанням. Ретельно турбуючись, щоб частини діючої армії своєчасно отримували «винну порцію», Гінцбург не тільки не виходив за цінові межі, прийняті для мирного часу, але навіть робив скидки. Можливо, саме це сприяло його успіхові: попри зниження цін, заробіток піднявся внаслідок зростання обороту. В умовах тривалої осади купець поводив себе дуже відважно: є свідчення, що Євзель Гінцбург зі своєю касою покидав севастопольські укріплення одним з останніх.

    1859 р. Євзель Гінзбург заснував у Петербурзі один із найбільших у Росії банків (закрився 1892 р. у зв'язку з кризою та припиненням урядових кредитів).

    20 липня (2 серпня) 1874 р. Великий Герцог Гессенський Людвіг III видав Грамоту, якою комерції раднику Євзелю Габріельовичу Гінцбургу було надано титул барона Великого Герцогства Гессенського. Указом від 19 березня 1875 р. найвищим царським повелінням йому було дозволено прийняти означений титул та користуватися ним у Росії. Найвищим Указом від 27 травня 1879 р. синам Євзеля Гінцбурга надано право користуватися титулом барона спадково.

    Помер Євзель Габріельович 1878 р. в Парижі.

    ГОРАЦІЙ

    Син Євзеля Горацій Гінцбург народився 1833 р. в місті Звенигородка (нині районний центр Черкаської області). До речі бароном Горацій став на чотири роки раніше, ніж його батько. 28 жовтня (9 листопада) 1870 р. Великий Герцог Гессен-Дармштадтський Людвіг III видав Грамоту, якою Герцелю (Горацію) Євзельовичу Гінцбургу - Гессен-Дармштадтському генеральному консулові у Санкт-Петербурзі, спадковому почесному громадянинові, санкт-пе-тербурзькому купцеві першої гільдії - надано титул барона Великого Герцогства Гессен-Дармштадтського, 27 березня 1871 р. російський імператор Олександр II (до речі, зять гессенського герцога) дозволив Горацієві Гінцбургу прийняти цей титул.

    Горацій Гінцбург став на чолі банкірського дому, який був одним із найбільших у Росії. Окрім нього потужними були банкірські доми братів Полякових, Іполита Вавельберга, Івана Бліоха. Єврейські банкірські доми відігравали важливу роль в економіці Російської імперії і брали участь у державних займах. Банк Горація Гінцбурга був найбільшим золотопромисловим банком Російської імперії. Він вкладав гроші у створення нових копалень для видобування золота і платини. «Ленське товариство» яке фінансував банк Гінцбурга, добувало четверту частину золота в Росії.

    Проте 1892 р. банківський дім Гінцбургів зазнав раптової катастрофи. Можна сказати, що успішну фірму «кинув» уряд. Барон Горацій Гінцбург узяв на себе розміщення значної частини облігацій чергового державного займу, але зазнав невдачі: маса облігацій Залишилася нереалізованою. Міністерство фінансів відмовилося підтримати банкіра кредитом у півтора мільйона карбованців, про який просив Горацій. Міністр фінансів Іван Вишеградський фактично переклав на чужі плечі власні проблеми та після цього «вмив руки».

     Проте вкладники банку не постраждали. Горацій Гінцбург задовольнив усі претензії, хоч і змушений був продати частину власного майна. Після цього банківський дім припинив операції. Надалі династія Гінцбургів вкладала кошти у промисловість, де успіх Не такою мірою залежав від урядових примх.

    Маючи величезні кошти, Гінцбурги завжди займалися благодійністю. Довгий час Гінцбурги очолювали єврейську громаду Санкт-Петербурга. 1863 р. у Петербурзі з'явилося Товариство для розповсюдження освіти серед євреїв. Його першим головою став Євзель Гінцбург, а потім його син Горацій. Товариство надавало допомогу учням, купувало книги для єврейських училищ і бібліотек, давало гроші на наукові видання, відкривало початкові єврейські школи і підготовлювало для них вчителів. За прикладом Петербурга відділення Товариства виникали і в інших містах Росії.

    1869 р. єврейська громада Петербурга отримала дозвіл на будівництво синагоги. її будували переважно на пожертвування Горація Гінцбург, «залізного короля» Самуїла Полякова та інших багатих євреїв. Синагогу урочисто відкрили 1893 р.

    Горацій Гінцбург не тільки виділяв величезні суми з благодійною метою, але й постійно виступав на захист російських євреїв. Його називали головним захисником єврейських інтересів. Навіть царські міністри визнавали Гінцбурга представником російського єврейства і звертались до нього за розв'язанням складних питань.

    Гінцбурги поширювали свою благодійну діяльність не тільки на представників своєї нації. У другій половині XIX ст. євреї отримали право купувати маєтки. Барони Гінцбурги придбали декілька маєтків на Поділлі: у Гайсинському повіті (села Завалля. Могильна) та в Літинському повіті (села Кусиківці, Голодьки, Мазурівка). Ці села були заселені православними українцями.

    Виробництво цукру з буряків після золотодобування було другим пріоритетом для сімейства Гінцбургів. Вони обзавелися цукровими заводами в Київській, Подільській, Таврійській губерніях. 1880 р. під їх егідою було засновано товариство Могильнянського цукрового заводу (від села Могильна Гайсинського повіту). Завод мав солідне технічне обладнання. На ньому трудилося понад 500 робітників. Основний капітал товариства на початку XX ст. становив 1,2 мільйона карбованців.

    Історик Євтим Сіцінський повідомляє, що Гінцбург на свої кошти побудував у Могильній нову кам'яну православну церкву, а також пожертвував для неї церковне начиння. Для сільської школи в тому ж таки сел, відкритій 1866 р., пізніше було зведено новий будинок.

    Цікаві подробиці про стосунки Гінцбургів і місцевих селян ми знаходимо у листах подільського православного єпископа Леонтія. Спочатку у тогочасних газетах «День» і «Киевлянин» за 1870 р. була надрукована інформація про те, що молодий Гінцбург (Горацій), син єврея-мільонера, дав обід на честь єпископа Леонтія у своєму селі Могильна. Як пояснював пізніше у своєму листі єпископ, він відгукнувся на запрошення молодого Гінцбурга, сина відомого багатія. Леонтій прибув до Могильної з півчими, які на прохання Гінцбурга проспівали кант «Коль славен» і духовний концерт Дмитра Бортнянського.

    Парафіяни Могильнянської церкви подали єпископу Леонтію доповідну записку, в якій писали, що землевласник Гінцбург дав значні кошти на будівництво церков у селах Могильній і Заваллі. Крім того, писали селяни, ми користуємося влаштованою за його кошти лікарнею, аптекою та медичною допомогою. Також Гінцбург не відмовляв нікому в грошовій допомозі, якщо хтось звертався до нього про підтримку свого господарства. Далі селяни повідомляли, що Гінцбург збирається побудувати школу, яку буде утримувати своїм коштом. Подаючи цього листа єпископу, селяни просили його висловити вдячність Гінцбургу.

    Лідерами буряково-цукрової галузі однозначно вважалися знамениті підприємці Бродські. І ось два могутні сімейства поріднилися. Син Горація Гінцбурга Володимир, вихованець Петербургського університету, став чоловіком Клари Бродської - доньки київського мультимільйонера Лазаря Бродського. Урочисте оформлення шлюбу відбулося 1898 р. в Київській хоральній синагозі, за декілька днів до цього заснованій батьком нареченої. Так Клара Бродська (тепер уже Гінцбург) стала баронесою, а Володимир Гінцбург приєднався до клану цукрових королів.

    ... Помер Горацій Гінцбург 1909 р. в Санкт-Петербурзі. Але, згідно із заповітом, його поховали в Парижі.

    ДАВИД

    Після смерті батька Горація Гінцбурга єврейську громаду Петербурга очолив Давид Гінцбург, який став найзнаменитішим лідером єврейської громади Петербурга. Він також взяв на себе всю величезну благодійну діяльність, якою славилась їхня сім'я.

    Давид Гораційович Гінцбург народився 5 липня 1857 р. в Кам'янці-Подільському. Отримав хороше домашнє виховання. Пізніше прослухав курс орієнталістики в Парижі. У двадцятилітньому віці удостоївся звання кандидата сходознавства Петербургського університету.

    У науковому світі Давид Гінцбург був добре відомий своїми працями. Він вперше видав збірник єврейського поета кінця XI - початку XII ст. Моше Ібн Езри «Книга намиста». Разом з Володимиром Стасовим підготував фундаментальну працю «Давньоєврейський орнамент». Давид Гінцбург також опублікував велику кількість наукових статей в «Записках східного відділу імператорського археологічного товариства» тощо. Посмертно була видана його книга про поезію Михайла Лєрмонтова.

    Наукову діяльність Давид Гінцбург поєднував з широкою доброчинністю, просвітництвом і активною участю у справах єврейської петербургської громади, яку він очолив після смерті батька.

    1907 р. Давид Гінцбург заснував у Петербурзі перший вищи єврейський навчальний заклад «Курси сходознавства». Це був перший у Росії світський вищий єврейський навчальний заклад з п'ятирічним навчальним строком. Близько тридцяти осіб навчалися на курсах за широкою програмою. Вивчали Тору і Талмуд, іврит, арамейську та арабську мови, талмудичну та равиністичну літературу, історію єврейського народу тощо. Давид Гінцбург був ректором і викладачем на цих курсах.

    Родина Гінцбургів володіла однією з найбільших бібліотек у Європі, в якій були зібрані книги і рукописи на івриті, арабській і персидській мовах. Давид Гінцбург заповів це зібрання публічній бібліотеці в Єрусалимі, але до початку першої світової війни бібліотеку не встигли вивезти з Петербурга. Пізніше радянська влада заборонила вивозити бібліотеку Гінцбургів з Росії.

    Тепер величезне зібрання книг і рукописів є найціннішим фондом бібліотеки інституту сходознавства Російської академії наук у Петербурзі. Від 1908 р. Давид Гінцбург також був головним редактором «Єврейської енциклопедії».

    Давид Гінцбург помер 22 грудня 1910 р. в Санкт-Петербурзі, похований на єврейському кладовищі. В єврейській газеті відзначили: «...у всіх євреїв в Росії помер барон». Про нього казали, що ніч він віддавав книзі, а день - людині. Сотням і тисячам осіб він надавав допомогу, нікому не відмовляв. Один простий єврей, коли почув сумну звістку про смерть барона, вигукнув: «Господи, що ж тепер буде!?»

    Штетл: Литературно-публицистический сборник. -Вып.5-й. - Хмельницкий, 2008. - 112 с.

  •