Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури України НІАЗ "Кам’янець", 2012р.

    тел.: (03849) 2-31-16
    факс.: 2-85-07
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • Міст довжиною в 150 років

    АвторАвтор: admin Опубліковано: 28-01-2016 

    Кулішова А.А. - завідувач відділом реставрації та реабілітації пам’яток НІАЗ «Кам’янець»

    Кам’янець-Подільський  у середньовіччі завдяки своєму географічному розташуванню відігравав значення міста – фортеці. Проте вже в першій половині 19ст., у зв’язку з геополітичними змінами та рухом кордонів держав, місто-фортеця втрачає своє оборонне значення. Головні метаморфози відбуваються в соціальному житті міста. Внаслідок подальшого розвитку виробництва з’являються нові ремісничі майстерні, переносяться місця розташування ринків, торгівля набуває ще більших обертів.

    Новопланівський міст

    Найвагомішою зміною стає збільшення кількості мешканців міста. Варто сказати, що чисельність населення сягала 260 чол. на один гектар. Закуте стрімкими скелями каньйону і кам’яними мурами переповнене місто потерпає від нечистот та бруду, різко збільшується потреба у питній воді. Саме тому нагальним питанням стає розширення меж міста і вихід за кордони півострова та, відповідно, будівництво нового мосту. Останню крапку у суперечці щодо розростання міста поклав російський імператор Микола І, який з  групою урядовців відвідав Кам’янець-Подільський в 1842 р. Причиною візиту було питання необхідності переносу губернського центру у Вінницю чи Брацлав, але вигляд історичного міста і своєрідний природний ландшафт зіграли на користь рішення залишити в Кам’янці-Подільському губернський центр.

    В тому ж році був розроблений і „височайше затверджений” проектний план Кам’янця-Подільського, яким передбачалось розширити межі міста за рахунок нового будівництва на східному березі річки, де на той час знаходились городи містян, випасалась худоба, а також літні табори військового гарнізону.

    Починаючи з 1842 по 1856 рр. справа крутилася в бюрократичній машині поміж канцеляріями Міністерства внутрішніх справ, Головного управління шляхів та громадських будівель і Губернською будівельною та  шляховою комісіями. У цей період було розроблено проектний план 1842 р. на якому були зазначено можливі місця спорудження мосту. Перший варіант передбачав з’єднати північно-західну частину Старого міста, біля Кушнірської (семиповерхової) башти, з передмістям Польських фільварок. Більш сміливий за задумом був другій варіант: спорудження мосту в районі Троїцької площі та високого східного берега р. Смотрич з освоєнням та забудовою нових територій.

    У справі спорудження мосту були написані томи листування, але до практичного вирішення питання не просувалось. Саме тут новим поштовхом долі у будівництві мосту стала кримська війна. З наступом австро-угорських військ і можливістю окупації міста постала потреба у терміновій евакуації казначейства, історичного архіву та інших державних установ, яка була ускладнена розташуванням міста. У 1856 р. губернський архітектор Карчевський М.Ф. отримав завдання приступити до розробки проектної документації та кошторису на спорудження мосту. В 1857р. проект був затверджений «Главным управлением путей сообщения и публичных зданий» і направлений на погодження до Канцелярії царя Олександра ІІ.

    У 1859р. Губернська будівельна шляхова комісія двічі оголошувала конкурс з проведення торгів на підряд спорудження мосту кошторисною вартістю 71,2 тис. руб за проектом Карчевського М.Ф. Але майже всі підрядники відмовились взяти участь у конкурсі, вважаючи, що цієї суми коштів не достатньо для зведення такої складної споруди. Зголосився взяти підряд на роботи з умовою внесення змін до проекту лише купець 2-ої гільдії Аксельруд І.М., який мав досвід ремонтних робіт на Замковому мості. Проте, у зв’язку з відмовою основних підрядників, Подільська губернська будівельна шляхова комісія запросила до Кам’янця-Подільського інженера, штабс-капітана Кузмінського і доручила розробити більш удосконалений проект. Зазначимо, що основною перешкодою для виконання робіт, поряд з нестачею коштів, залишалася невизначеність із трасою майбутнього мосту. Після ретельного обстеження й вивчення міського ландшафту він розробив два проекти: перший – міст з кам’яними арками та водогоном, який мав постачати воду з Гунських криниць до міста, та другий - з дерев’яною підкісною системою.  Вартість першого проекту складала першого 133,8 тис. руб., а другого - 99,3 тис. руб.

    Невідомо як довго б розглядалися ці проекти, якби на посаду нового губернського архітектора не був призначений в 1862 р. академік архітектури Песке О.І. Він вказав на низку негативних моментів у конструкції мосту та завищену ціну проекту. Песке сам розробив і запропонував для розгляду два нових проекти: перший - двоярусний міст з розпірними арками, вартістю 75,6 тис. руб. і другий  - з кам’яними арками стрільчатої форми, вартістю 71,2 тис. руб.

    Губернська будівельна шляхова комісія розглянула всі чотири проекти і направила їх на розгляд до Санкт-Петербургу. Після детального вивчення був вибраний проект, до якого були внесені деякі корективи. І нарешті в 1864 р. підписано контракт на будівництво мосту з купцем 2-ої гільдії Іцьком Аксельрудом, інженером став капітан Яків Костенецький.

    Попередні будівельні роботи розпочалися 28 травня 1864 р. і обмежувались, в основному, земляними роботами та роботою в кар’єрі. Для цих робіт використовувались ув’язнені на різні терміни виправних робіт. Для зменшення транспортних витрат кар’єр було влаштовано на лівому березі р. Смотрич біля колишнього саду Вітте з умовою, щоб при його розробці не було допущено варварське руйнування  скель.

    Під час земляних робіт були виявлені неточності у розрахунках проекту. Виявилось, що материкові кам’яні породи залягають значно глибше, ніж передбачалось, а саме на глибині 9,24 м. проти запланованих 2,84 м.

    Також робота ускладнювалась відкладеннями на дні річки та її берегах, які виявились сумішшю щебеню, гальки, крупнозернистого піску і глини. Ця маса була настільки міцно спресована, що для риття котловану використовували не лише ломи і кірки, а й вибухівку.

    Офіційно будівництво мосту розпочалось 12 червня 1864 р., коли до міста приїздить генерал-губернатор і верховне духовенство. Величезний натовп зібрався біля церкви і під постріли гармат та молитовних пісень хресною ходою спустився на дно каньйону до заздалегідь виритого котловану, на дно якого опустили мідну дошку з вибитими на ній іменами генерал-губернатора, губернатора і єпископа.

    Майже одразу з початком будівельних робіт підрядник Іцько Аксельруд звернувся до Олександра ІІ з проханням санкціонувати збільшення асигнувань на будівництво мосту. Це буде далеко не останнє звернення Аксельруда до канцелярії імператора, міністерства внутрішніх справ, генерал-губернатора, губернатора з подібними проханнями.

    За проектом міст планували збудувати за 3-4 роки, проте старовинне місто ніяк не хотіло виходити за свої кордони і створювало різноманітні перепони. Так ріка Смотрич почала затоплювати котловани і тим самим унеможливлювати роботу. Інженери навіть хотіли зробити греблю, але оскільки Смотрич залишався життєво необхідною водною артерією і чи не єдиним джерелом води для багатьох мешканців, дамба так і не була побудована. Для викачки води з котлованів Аксельруд придбав в Одесі паровий локомотив англійського виробництва потужністю 20 кінських сил і гвинтовий насос, за допомогою якого піднімали 250 відер води за хвилину.

    Не дивлячись на титанічні зусилля 475 будівельників, з яких 95 каменярів і 20 теслярів по каменю, будівництво просувалось дуже повільно. Наприкінці 1866 р. були вириті лише котловани на лівому березі, а вартість робіт збільшилась майже вдвічі і сягнула 146,2 тис. крб..

    З переходом на верхові роботи спорудження мосту дещо пришвидшилось. На початку 1868 р. в міністерстві внутрішніх справ було розглянуто і затверджено зміни до проекту, які дали можливість здешевити роботи і прискорити будівництво мосту. Проектом передбачалось замінити кам’яні арки на дерев’яну дубову підкісну систему. Надії на здешевлення робіт не виправдались, а розрахункова вартість робіт навпаки ще збільшилась: лише будівельні роботи коштували 214,2 тис. крб. Не вдалось вкластися і в намічений міністерством строк завершення робіт – 1871 р.

    Фактично будівництво було завершене лише наприкінці 1873 р. Новозбудований міст мав чітку і просту конструкцію: шість опор – дві річні, дві берегові і дві споруджені на скелях - підтримували дерев’яну підкісну систему та перекриття мосту у вигляді балок і настилу. З дубових брусів були влаштовані поручні, вздовж яких розміщено 16 ліхтарів. Довжина мосту склала 136 м, а висота 38 м.

    Опори були виготовлені з каменю, добутого в кар’єрі неподалік від мосту. Ліс для спорудження риштувань і зрубів купували в Австро-Угорщині, в Східних Карпатах, а звідти сплавляли по р. Дністер і вже зі Жванця доправляли до Кам’янця-Подільського. Вся підкісна система була виконана з порід міцного дуба. Основою системи слугували бруси, які одним кінцем впиралися в гнізда опор, а на них були покладені горизонтальні балки. При виконані цих робіт були використані бруси загальною протяжністю 4,5 км.

    Настил проїзної частини влаштований з дубових дощок в два ряди: нижній товщиною в 3 дюйми, а верхній в 2,5 дюйма. При споруджені настилу тротуарів також використовувались дубові дошки товщиною 2,5 дюйма, які також були викладені в два ряди. З дубових брусів були влаштовані і поручні. Вони складалися з вертикальних стояків, хрестовин, поперечних брусів і щаблів. Довжина поручнів відповідала довжині мосту –138 м.

    Урочисте відкриття мосту відбулося 19 січня 1874 р.

    Пройшли роки і призабулись імена зодчих мосту та події, пов’язані з його будівництвом, змінився й вигляд самої пам’ятки. Вже не одне покоління кам’янчан пройшли по Новопланівському мосту, вдивляючись в красоти міста, а він все стоїть і вражає своєю величчю та силою як титан, що поєднує минуле і майбутнє. 

  •