Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Главная Контакты В избранное
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури України НІАЗ "Кам’янець", 2012р.

    тел.: (03849) 2-31-16
    факс.: 2-85-07
    http://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • Топономіка Болохівської землі

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 18-04-2012 
    Г.О. Осетрова - старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"

    Історія Болохівської землі завжди привертала пильну увагу дослідників. Болохівська земля XII - XIII ст. займала своєрідне положення серед інших князівств. Територія її лежала між верхів'ями Південного Бугу, по Случі і до Тетерева, тобто на межі Поділля і Південно-Східної Волині. Вперше місто Болохів і Болохівське князівство згадуються в 1150 p., пізніше у 1231 р. та 1235 р. Згадки пов'язані передусім з конфліктами болохівських князів з галицько-волинським князем Данилом Романовичем, якому вони не хотіли підкоритися, причому вступали у союз із ворожими силами, наприклад, угорцями. З літописів відомо про каральні експедиції в Болохівську землю [1, с.104].

    У літописах згадуються міста, захоплені князем Данилом: Деревич, Губин, Кобуд, Кудин, Городець, Божськ, Дядьков [1, с.108).

    Значний внесок у дослідження історії Болохівської землі, зокрема, скарбів, виявлених у процесі археологічних розкопок, зробив автор книги "Скарби Болохівської землі" В.Якубовський.

    Історики І.І.Винокур та В.Якубовський вважають, що наведені в їх працях матеріали остаточно спростовують версії про начебто неслов'янське походження населення Болохівської землі, а саме можливість належності болохівських земель половцям чи волохам. В.Якубовський відкидає твердження українських історіографів кінця XIX ст. А.С. Петрушевича та І.А. Лінниченка про те, що територію болохівської автономії слід пов'язувати з волохами (румунами), які нібито колонізували цей край у період розпаду Київської Русі. На цій же точці зору наполягають румунські дослідники, зокрема, Віктор Спіней [, с.110; 2, с.8].

    Безумовно, територія Болохівської землі була заселена давніми слов'янами ще на межі 1 тисячоліття н.е., а населення періоду розквіту Київськоїх Русі однозначно слов'янське, давньоруське. Поряд з тим, топоніміка Болохівської землі свідчить, що в ній залишали свої сліди не тільки слов'яни. Відомий французький історик Люсьєн Мюссе справедливо зазначає, що топоніміка і археологія безумовно являють

    собою найкращі інструменти дослідження, які дозволяють оцінити глибину розселення різних племен і народів. Мюссе задається питанням, якою має бути чисельна пропорція, щоб якась група населення могла нав'язати поселенню назву власною мовою? Він приходить до висновку, що для цього не потрібно знаходитись у більшості: достатньо володіти більшим соціальним впливом [3, с.237, 241].

    Археологічні дослідження довели, що на території Болохівської землі знаходиться досить велика кількість пам'яток черняхівської культури, яка була багатоетнічною за своїм складом.

    Дослідник С.Ю.Демидко у публікації "Меджибізький археологічний мікрорегіон" наводить велику кількість черняхівських поселень: Русанівці 3, Меджибіж-Новоставці на р.Бужок, Шрубків на цій же річці, Ставниця, Ставниця-Пари, Требухівці в урочищі Любомирка тощо [4,с.65-71].

    Серед мешканців цих давніх поселень могли були слов'яни, кельти, германці, адже територія Болохівської землі, як і Середнього Подністров'я і Південного Побужжя з давніх часів була зоною інтенсивних міжплеменних контактів.

    Історик В.П. Петров зазначав: "змінюється людність, зазнає змін мова населення, географічні назви залишаються ті самі. Окремі назви зберігаються непорушно протягом тисячоліть. Історичні джерела в більшості пізні. За браком мовної документації у нас є майже єдиний спосіб виявити сліди давньої етнографії, межі розселення давніх народностей - звернутися до аналізу георграфічних назв на території, яку ми досліджуємо" [5, с.57].

    На території Болохівської землі ми зустрічаємо слов'янські, кельтські та германські назви. Звичайно, до слов'янських назв ми відносимо "Межибоже", "Бужок", "Божськ". Від назви р.Буг (Західний) походить і назва племені "бужанй". Але сама назва річки в свою чергу походить від індоєвропейської основи, що відповідає давньоіндійському "bhogas" (звивина, BHrHH),"bhugnas" (гнутий). Проте, як зазначає мовознавець Тищенко, все більше стає аргументів на користь германської етимології (gebogen - згинати) [6, с.393].

    Досить велику групу на території Болохівщини становлять кельтські назви. Як зазначив російський мовознавець О.Трубачов, "наука давно має факт слов'яно-кельтських мовних стосунків, які не можна датувати пізніше середини - 2-ої половини 1 тисячоліття до н.е. Слов'янський етнос і мова тоді вже вірогідно існували" [7, с.132]

    У Подунав'ї давні слов'яни змішувалися не лише з пізнішими германцями, але й з давнім неслов'янським темноволосим населенням, очевидно, кельтського походження.

    О.Трубачов вважав волохів кельтами: "Перекази про волохів і їх навалу на дунайських слов'ян "Повісті врем'яних літ" віддалено відображають давнішу кельтську експансію. Кельти і кельтські впливи ішли також і на схід, на територію Правобережної України і Північного Причорномор'я. Пізніше кельти на північ і на схід від Карпатів цілковито розчинилися серед слов'ян" [7, с.49].

    Епізод про волохів у Нестора вражає своєю давністю, адже тут має йтися про події ще 1-го тисячоліття до н.е., причому в правильній лігнвістичній інтерпретації несторівські волохи - це не римляни, не італійці і не родичі румунів (молдован). Таке трактування спирається на пізні східноєвропейські значення слів волохи, влахи, wlochy. Волохи - це кельти - вольки. Етимологічним першоджерелом етноніма волохи є германське "walhoz". Волохи є найпізнішою назвою кельтів. Це досі вживана народна назва для позначення романських народів, що мають свій кельтський етнічний складник - в Україні так звуть румунів і молдован, в Польщі - італійців [7, с. 159-160].

    У топоніміці України досить поширені назви від основи "волох". Повсюдне поширення хронологічно пізнішої основи волох (вона германська за походженням) мало б відповідати готським часам, коли кельти з колишніх володарів своїх слуг-слов'ян перетворилися на гноблених у готській державі. Ця остаточна назва, ставши масовою у найпізнішу епоху розселення кельтських або кельтизованих груп, пережила кельтів як етнос у слов'янських землях [7, с.189].

    Від основи "Болох" на Правобережній Україні утворилося 22 назви селищ, "Волох" - 84. На користь кельтського походження назви Болохів служить формант - хів, характерний саме для назв кельтського походження: Крехів, Брахів, Заміхів, Глухів тощо. Це не слов'янські закінчення [7, с.191-193). Не виключено і походження назви Болохів від кімрського - boloch - руйнувати, шкодити (Болохів, Болехів, Булахів тощо). Назва поселення Кудин походить від основи кімрського cuddo -"схований, потаємний". Привертає також увагу назва поселення Чернятин, що походить від однієї з кельтських назв володаря, монарха - кімрське teyrn на слов'янському грунті перетворилося на "черьнь" і опинилося серед найпоширеніших ойкономічних основ у назвах Десятків сіл і міст України від Чернівців до Чернігова (чернігівські легенди про князя Черного, княгиню Черну!), у прізвищах Черніга і Чернега. Пояснення назв міст від слова "чорний" (тобто "чорне місто") не є переконливим, скоріше це кельтська назва - місто володаря, володарське місто" [7, с.206].

    Серед гідронімів Болохівської землі звертає на себе увагу назва р.Сниводи. Назва Снивода має в основі корінь син, сень, від якого утворилася величезна кількість назв селищ і річок: Синюха, Синява, Синяк, Сенча, Синянка тощо. Ймовірно, походить від німрського sinach (межа, кордон). У XVI ст. згадується p.Siniwoda, що відповідає теперішній р.Сниводі у верхів'ях Південного Бугу. У документі 1546 р. про неї ж говориться як про р.Сневотовку, через яку в напрямі до Ходоровецького лісу проходив кордон між Подільським воєводством і Київщиною. Річка Снивода бере початок від теперішньої адміністративної межі між Вінницькою і Житомирською областями і протікає недалеко від насе-ленного пункт}/ Стара Синява. На думку К.Тищенко - це літописний Болохів, центр Болохівских кельтських князівств [7, с. 194-195].

    У гідронімії Болохівської землі залишили свої сліди готи, які були присутні тут у часи існування черняхівської культури. Співвідношення черняхівської і вельбарської культур встановити важко через невло-виміть культурних кордонів. Свого часу О.Трубачов запровадив у науковий обіг саме поняття і карту германських гідронімів України. Германські назви річок, як правило, складаються з двох частин, з яких другий компонент - германське слово ahwa, awa (вода, річка). Це назви типу Валява, Пилява, Дашава, Лутава, Орява, Піскава, Полтава тощо. До подібних назв К.Тищенко відносить назву р.Ікви. Іква, Ікава: аік -ahwa = "дубова річка" [7, с.270].

    Кельти, що залишили свої сліди у топоніміці України, зокрема і Болохівської землі, відіграли значну роль у формуванні народонаселення на території України в V ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Назва літописного міста Болохів (тепер городище біля м.Шепетівка) і Болохівської землі може свідчити про щільне заселення цієї території кельтами. Хоча пізніше вони були асимільовані слов'янами (предками деревлян та уличів), все ж таки протягом довгого періоду, навіть у часи Київської Русі, вони могли відчувати свою певну етнічну окремішність від її ін-ших земель, чим, очевидно, пояснюється небажання коритися і спротив політиці князя Данила Галицького.

    Проте це відчуття окремішності не слід перебільшувати. Усе ж таки у XIII ст. головними причинами виникнення Болохівської землі були значна віддаленість цього регіону, слабка залежність від центру Давньої Русі, політичний занепад Києва та належність болохівських князів до феодалів Чернігівської землі.


    Примітки:

    1. Винокур 1.1. Історія Лісостепового Подністров'я та Південного Побужжя. - Київ-Одеса, "Вища школа", 1985.


    2. Якубовський В. Скарби Болохівської землі. - Кам'янець-Подільський, 2003.


    3. Мюссе Л.Варварские нашествия на Европу: германский натиск. - СПб: Евразия, 2007.


    4. Демидко СЮ. Меджибізький археологічний мікрорегіон (звод пам'яток). -Літопис Хмельниччини-2007. Краєзнавчий збірник. - Хмельницьий, 2007.


    5. Петров В.П. Етногенез слов'ян. - К., "Наукова думка", 1972.


    6. Тищенко К. Мовні контакти: свідки формування українців. - К., аквілон-Плюс, 2006.


    7. Трубачов ОН. Зтногенез и культура древнейших славян. - М., 2003.



    Науковий вісник "Меджибіж": атеріали Другої науково-краєзнавчої конференції "Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України" / Під ред. О.Г.Погорільця, Л.В.Баженова, А.М.Трембіцького та ін. - Меджибіж -Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2009, -Ч.2. -360с.

     

  •