Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Головна Контакти Віртуальна
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    https://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • НІАЗ » До дня перемоги » Звільнення міста

    Звільнення міста

    АвторАвтор: admin  Опубліковано: 5-01-2020

    Не пройшло і дня, як тривожна інформація надійшла від розвідників:

    – Німці повертаються!

    27 березня війська проскурівського угруповання армії Губе рушили на південь і зупинилися в лісах та населених пунктах вздовж доріг на північ поблизу Кам'янця-Подільського. Німці проводили активну розвідку в напрямку міста. Великі колони автомашин, танків та піхоти рухалися по шосе на Лянцкорунь. Неподалік від Макова противник зосередив до двох полків піхоти і близько 75 танків. В районі Боришківців – до 50 танків, Драганівки – 20 танків. На північно-східній околиці Кам'янця-Подільського – 15 танків і два батальйони піхоти. Передові загони противника мали завдання за всяку ціну захопити Оринин та Кам'янець-Подільський, і відкрити собі шлях для виходу з оточення.


    Німецьке воєнне аерофото Кам`янця-Подільського



    В цій ситуації військова рада 4-ї танкової армії ранком через листівки звернулася з проханням надати допомогу військам в підготовці оборони і прикритті основних шляхів відступу німецьких військ. Більшість населення щойно звільненого міста та прилеглих населених пунктів з великим ентузіазмом відгукнулося на цей заклик. Впродовж всього дня не зменшувалася жива черга до штабу, який розташовувався в міському готелі. Кожен хотів допомогти. Понад 900 добровольців, озброївшись трофейною зброєю, разом з бійцями гарнізону пішли в окопи для протистояння фашистам. На щастя, зброї було достатньо. Тікаючи з міста, німці залишили близько 400 кулеметів, 3400 гвинтівок та 800 автоматів. Юнаки, яких не взяли на передову, вступили в добровільні загони. Вони прочісували підвали, сараї та дахи будинків в пошуках залишених німецьких солдатів. Старші люди поновлювали раніше вириті траншеї. Жінки надавали допомогу пораненим, пекли хліб і виконували всю побутову роботу для армії.


    Було очевидним, що підкріплення годі чекати. Захисники міста опинилися в ізоляції, перебуваючи на 100 км. в глибині за спиною противника. Спроба направити колони з пальним через Скалу провалилася. Надвечір до Кам`янця-Подільського жахливим бездоріжжям доїхали лише окремі машини.


    27 березня в 23 годині Дмитро Лелюшенко віддав розпорядження привести війська в повну бойову готовність. В темноті на місто їхали німецькі танки, артилерійські установки, автомашини з боєприпасами. Оборонці міста на позиціях всю ніч прислухалися до пересування ворога, але конкретних дій з боку німців так і не було. Ранком вияснилося, що фашисти зупинилися північніше Кам`янця-Подільського, в районі Пудлівець. Не встигло роз’яснитися, як раптово почалася атака. З Пудлівець в напрямку Довжка на максимальній швидкості мчало 10 фашистських танків. Невелика бойова група з Т-34 поспішила організувати оборону, але несподівано з засідки була атакована 16-ма танками противника. Зав’язалася перестрілка. Червоноармійці втратили 6 танків і змушені були відступити. Селище Довжок знову перейшло під контроль німців.


    Неспокійно було і північніше Кам`янця-Подільського, в районі с. Кам’янка. Північні окраїни міста відігравали стратегічну роль, адже там розташовувалися залізниця, склади з пальним та аеропорт. Велике угруповання противника зайшло в село, звідки обережно направилося до залізниці. Наблизившись на відтань ураження, їх шквальним вогнем із засідки зустріли артилеристи під командуванням лейтенантів Миколи Борисова та Івана Перегудова. Полягло 70 солдат та офіцерів противника. Тоді німці атакували важким озброєнням, самохідними артилерійськими установками і танками. Гвардійці під командуванням Івана Гаврика знищили більше 80 солдат противника, проте довго не протрималися. Героїчно чинив опір рядовий Долматов. Закріпивши на грудях протитанкову міну, він кинувся під танк. Машина гусеницями розчавила грудну клітку після чого міна детонувала. Ціною нестерпного болю і власного життя він героїчно знищив ворожу бойову машину. Але сили були нерівними. Фашисти перетнули залізницю і зайшли на територію аеропорту.


    Наступного дня активність ворога продовжувала зростати. В середу, 29 березня, німці рівно в 500 розпочали новий штурм. Ще було темно, як на місто посипалися гаубичні снаряди з артилерійських установок «Джміль» (Hummel) та «Оса» (Wespe). В повітрі над Старим містом зашипіли заряди 120-мм гранатометів Granatwerfer-42. За декілька хвилин на передовій роздалися сотні заглушливих вибухів. Кільце оборони міста поступово звужувалося. Німці поставили собі за мету захопити, а якщо не вдасться, то блокувати Кам'янець-Подільський з трьох сторін, щоб відкрити собі шлях для відступу 1-ї танкової армії з «котла». Вони доклали всіх зусиль, щоб не дати можливості контролювати радянським військам переправи через р. Дністер. В цих умовах генерал Губе, вирішив застосувати нову для себе тактику, яка у військах отримала неофіційну назву «котиться їжак» (rollenden Igels). В цьому випадку танкова армія застосовувала кругову оборону (ставала «їжаком»), водночас перебуваючи постійно в русі, між Дунаївцями і Кам’янцем-Подільським.


    Генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко доповідав у штаб, що оборону Кам'янця-Подільського утримувати стає все важче і важче (30 березня). Головною причиною була відсутність боєприпасів. «Ми, штаб армії, їм дати боєприпаси не можемо, так як самі відрізані від баз, і до того ж з Кам'янець-Подільським ми не маємо сполучення. 30-та стрілецька дивізія нечислена і має всього 10 гармат, на кожну з них є по 10-12 снарядів ». В 1700 Жуков інформував Лелюшенка: «Заходи по доставці боєприпасів приймаються». Вже темніло, а боєприпаси в 4-ту танкову армію так і не надійшли. За рішенням командира гвардійського механізованого корпусу о 23 годині бригади озброїлися трофейною зброєю. Основні сили змушені були відійти в Стару фортецю, яка знову мала виконати свою 500-річну історичну місію – захистити місто. Ворог повністю блокував Кам'янець-Подільський.


    Підірваний Новоплавський міст (1941-1942 рр.)

    Наступного дня командири радянських частин з башт фортеці бачили як по шосе відходять німецькі колони на захід, але засобів для ефективного впливу на них в гарнізоні не було. Боєприпасів для артилерії і мінометів залишалася мізерна кількість. Командування гарнізону спробувало вийти з ситуації за рахунок організації диверсійних груп для мінування доріг, але успіх цих заходів був незначним.

    Особливо важка ситуація була на Новому плані. Тут гітлерівці вільно користувалися навколишніми дорогами та аеропортом. Ворог силами 7-ми літаків здійснив бомбардування міста, після чого в бій пішли танки. Невдовзі танкісти панцерваффе направили генералу Губе повідомлення: «Ніч на 31 березня принесла нам вирішальний перелом». Цей перелом закріпили 57 транспортників («Юнкерсів»), які прилетіли в Кам'янець-Подільський, доставивши 73 тонни боєприпасів і пального.

    Незважаючи на повне оточення, оборонці міста здаватися не збиралися. Серед них були і діти, 11-річний Сашко та 13-річний Андрійко, які в складі артилерійської батареї лейтенанта Якова Хардикова чинили опір фашистам. Андрійко знаходився на спостережному пункті батареї, а Сашко показав себе невтомним помічником артилеристів. Яків Хардиков згадував той незабутній день: «Четвертий день тривали жорстокі бої в Кам’янці-Подільському, коли моя батарея, в якій з 9 гармат залишилось тільки три, отримала завдання: форсувати річку і прорватися в Нову частину міста. Того дня мої гармати знищили багато ворожих танків, машин, мінометів.

    Раптово я потрапив у скрутне становище.


    – Лейтенант Хардиков, на тебе рухаються сім танків і не менше 150 гітлерівців. Завойованих позицій не здавати! Стояти на смерть! – наказав мені по телефону полковник Смирнов.

    Що робити? Артилерійська батарея моїх сусідів, розташованих праворуч, загинула. Знищили фашисти і два міномети, що були зліва. У мене залишились дві гармати і 14 солдатів. А ворожі танки нахабно рухаються і рухаються. Невже загинемо і гітлерівці знову оволодіють новою частиною міста? Цьому не бути!


    Я наказую зняти з гармат щитове прикриття. Це небезпечно для життя, але тоді через стволи гармат можна буде вести більш влучний вогонь. Між танками і нами – 70 метрів. Підбито ще одну гармату, але й три фашистські «Пантери» загорілися, як свічки. Один за одним гинуть мої товариші артилеристи. Нас залишилось тільки четверо...


    Раптом я відчув удар у голову. Як вогнем, обпалило руку. Величезна «Пантера» лізе прямо на нас... Падає навідник. Нас залишилось троє... Ще хвилина і танк роздавить батарею... Хоча б не втратити свідомість! Я займаю місце навідника. Постріл – ворожа «Пантера», втративши управління, закрутилася на місці…


    Вже знесилений я чую поблизу знайомий шум гусениць «34-ки» і рідне «ура!» Це надійшла допомога.

    Госпіталь, в якому я лише на другий день прийшов до свідомості, знаходився в Новій частині міста. Навколо кипіли бої. Ми були в оточенні. Перше, що я побачив, – це схилене наді мною веснянкувате обличчя сина бригади Сашка.


    – Живий!.. Дядько Яків живий! – закричав зраділий Сашко. І тут чиясь рука закрила йому рота і знайомий голос прошепотів:

    – Чого горланиш, дурень, – і Андрійко виштовхнув Сашка з палати. Але тут же хлопець, забувши, що тільки попереджував друга не порушувати тиші, весело, дзвінким голосом почав розповідати, як воїни нашої бригади охороняють госпіталь від навали гітлерівців.

    – Не хвилюйтеся, дядьку Якове, лежіть спокійно, мотострільці не відступлять. Та й я з Сашком тут...».


    І справді, 1 квітня, здійснити фінальний наступ німцям не дала погода. Ранком розпочалася снігова буря, яка продовжилася й наступного дня. Сніг замітав окопи, видимість не перевищувала 20 метрів. Вечором Вермахт, застосовуючи тактику «котиться їжак», почав обережно відходити на Оринин й далі в південно-західному напрямку.


    В понеділок, 3 квітня, в Кам’янці-Подільському настало довгоочікуване затишшя. На вулиці почали виходити люди. За офіційними радянськими даними, в ході ліквідації Кам'янець-Подільського котела знищено 109 німецьких танків, з них 53 «Тигри», 21 штурмову установку, 276 мінометів, 70 бронетранспортерів, 5000 автомашин, 1 бронепоїзд, збито 5 літаків. Захоплено 49 танків, 10 штурмових гармат, 34 бронетранспортери, 130 артустановок, 63 міномети, 3500 автомашин, 650 мотоциклів, 60 тракторів, 11 складів з боєприпасами, пальним і продовольством. Вбито і поранено близько 11 тис. солдатів і офіцерів противника. Великих втрат зазнала і сама 4-а танкова армія Дмитра Лелюшенка. Підбито і спалено 237 танків, 29 самохідних установок. Вбито та поранено 6496 осіб.

    © Валентин Пагор,

    кандидат історичних наук

    науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець»

     
     

    Положення про НІАЗ "Кам'янець"

     

    Фонди НІАЗ «Кам’янець»

     
      Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (далі - Заповідник) є державним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом історико-архітектурного спрямування, що об'єднує комплекс нерухомих і рухомих пам'яток матеріальної та духовної культури, які становлять виняткову історичну, мистецьку, художню та наукову цінність. Державна реєстрація Заповідника проведена 25.05.1993р.

      Детальніше

     

    Особливості формування фондової збірки окреслились пріоритетними напрямками діяльності Заповідника на усіх етапах його існування, а саме у сферах пам’ятко-охоронної, науково-дослідної, реставраційно-реабілітаційної, фондової, культурно-освітньої, виставково-експозиційної роботи. В Заповіднику здійснюється формування, комплектація, вивчення музейних, архівних, бібліотечних фондів. Музейний фонд Заповідника належить до державної частини Музейного фонду України, який розподіляється на основний та науково-допоміжний. На сьогодні основний фонд Заповідника формують 9 інвентарних груп - «Археологія» (А), «Архітектурні деталі» (АД), «Нумізматика» (Н), «Документи» (Д), «Негативи» (Нг), «Фотокартки» (Ф), «Іконографічні матеріали» (Ік), «Образотворче мистецтво» (ОМ), Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ).

      Детальніше

     
     

    Історія НІАЗ "Кам'янець"

     

    Акція "7 чудес України"

     
     

    Багаторічна ініціатива кам'янчан, щодо збереження історико-архітектурної спадщини Старого міста була успішно завершена 18 травня 1977 року, коли в Києві Рада Міністрів УРСР підписала постанову:

     «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам'янці-Подільському»

      Детальніше

      Всеукраїнська акція "7 чудес" була ініційована відомим політиком Миколою Томенком і стартувала в травні 2012 року. Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання 7 чудес. З них був складений список 100 претендентів.

      Детальніше

     
  •  
  • Випадкові фрази: