Церква святого Георгія в с.Веснянка Хмельницької області.
Село Веснянка (історична назва до 1947 р. – Свинна) розташоване в улоговині на берегах потічків, що утворюють кілька ставків, за 8 км у східному напрямку від м. Старокостянтинова. .
З півдня, в кінці 1860-х років село було захищене дубовим гаєм, що називався Свинні діброви, де водились дикі свині. Спочатку хутір, а потім село успадкувало цю назву. Свинна відоме ще з початку ХVІ ст., коли належало до Красилівського замку та було подароване польським королем Сигизмундом І князю Констянтину Івановичу Острозькому. У володінні Острозьких село знаходилось до 1620 року, згодом належало давньому руському роду Заславських, наступними були Сангушки, Чорторийські, Любомирські, Ржевуські, Чечелі. Станом на 1894р. село належало двом зятям поміщика Чечеля – Ільїнському і Змигродському.
У центрі села на рівнинній території при головній вулиці, що вела із Старокостянтинова, розпочали будівництво у 1736 році та завершили і освятили у 1740 році церкву на честь святого великомученика Георгія. Як пише історик Церкви Микола Теодорович у «Историко-статистическом описании церквей и приходовъ Волынской епархии» церква «побудована у вигляді корабля, на пожертви прихожан, за старовинним планом, простим техніком – самоуком. Дерев’яна, на кам’яному фундаменті. В часи унії, до 1762 року, церква ця була приписною до Старокостянтинівської св.-Троїцької замкової церкви, а з 1762 р. вона стала незалежною приходською парафіяльною. У 1793 р. церква була повернута в православ’я і сама унія в приході знищена».
З Описів церкви відомо, що була вона дерев’яною, первісно мала дерев’яні підвали і ґонтове покриття. Через сторіччя (1840р.) її підняли, підмурували і поставили на кам’яний фундамент, до вівтаря прибудували ризницю. Вже в 1876 році струхлявілий дах було замінено металевим, пофарбованим олійною фарбою, а маківки бань покриті білою жестю і увінчані восьмираменними позолоченими хрестами. У цей час архітетором було знищене опасання, добудовано два ґанки – з заходу і з півдня. У 1882р. церква ззовні була пофарбована олійною фарбою, а в інтер’єрі – фарбою на водній основі небесного кольору (каруковою). Станом на 1887 р. споруда була вже зтрухлявілою складена із трьох зрубів, обшита дошками. Ззовні пофарбована різнокольоровою фарбою. Зі східного боку храму при самій дорозі влаштована кам’яна, двоярусна дзвіниця з п’ятьма дзвонами, покрита 1887 р. жестю. Садиба була оточена дерев’яною огорожею з двома воротами і хвірткою.
В інтер’єрі церква мала багате оздоблення, зокрема п’ятиярусний різьблений іконостас, кіоти, ікони, церковне начиння, дубову підлогу. Тут знаходилась церковна бібліотека, де поряд зі церковно-богослужбовими книгами зберігались і стародруки ще з першої половини ХVІІІ ст.
У 1903 році заклали нову дерев’яну церкву на честь святого Георгія (Юрія), першим її священиком став А. Левицький. Про цю подію зафіксовано на західній стіні бабинця під хорами: «В 1903 году 30 апреля положено основание и освящено место под храм а в 1907 году 16 октября храм был окончен и освящен. Прот. Ант. Левицкий».
На той час південна частина Волинської губернії вже більше ста років перебувала у складі Російської імперії. За зміною геополітичного устрою регіону послідували зміни й у церковно-будівничій справі. Всі церкви повинні були зводитись згідно типових зразкових проєктів, затверджених Синодом. Відповідно, перша церква за своїм об’ємно-просторовим рішенням була тризрубною, з одним чи трьома верхами і поряд розташованою невеликою дзвіницею, збудована у традиціях Волинської школи народного храмового будівництва. Існуюча нині, вже отримала вплив давнього російського церковного зодчества та збудована за схожими “синодальними” взірцями, хоча ідентичного проєкту в Атласі планів і фасадів церков не існує. Як стверджує науковець О.Е.Смолінська, котра дослідила пам’ятки дерев’яного церковного зодчества Волині ХІХ- початку ХХ ст., «що крім запропонованих варіантів об’ємно-планувальних вирішень церков, в процесі будівництва на місцях створювалися нові унікальні зразки композиційних структур». Очевидно й досліджувана церква не була виконана з дотриманням типового проекту.
Планувальна схема церкви св. Георгія подібна до форми латинського хреста, де рамена бічних зрубів і вівтаря мають приблизно однакову довжину, а зруб бабинця дещо видовжений по осі схід-захід. Це одноверхий п’ятизрубний храм з прибудованою триярусною дзвіницею і 3-ма декоративними баньками над бічними раменами та вівтарем, зведений на кам’яному цоколі.(рис.1) З північного боку до вівтаря прибудована невеликого розміру паламарня з підвалом під нею, а з півдня – ризниця. Об’єм середохрестя відкритий до верху. Бокові низькі об’єми утворюють єдиний простір із середохрестям. З нижнього ярусу дзвіниці влаштовано вихід на хори по дерев’яних сходах. Стіни церкви – дерев’яний зруб, ззовні обшиті дошкою. Габаритні розміри: 30,0м х 20,5м.
В інтер’єрі церкви зберігся триярусний іконостас першої половини ХХ ст. розміщений на солеї, що у місці царських воріт півколом виступає в інтер’єр. (рис.2)
В процесі антирелігійної політики більшовицької влади, багато сакральних споруд було закрито а то й зруйновано. У цей час в інтер’єр церкви св. Георгія було перенесено зі зруйнованих церков більше 10 кіотів ікон ХVІІІ-ХІХ століть. У вівтарі – ікона «Деісус з Богоматір’ю та Іоанном Хрестителем» у різьбленому, позолоченому напільному кіоті пофарбованому в білий колір. На сьогодні важко визначити приналежність певної кількості ікон саме до досліджуваного об’єкту. Однією з автентичних ікон, збережених в інтер’єрі церкви праворуч престолу, є виносна ікона з образом Пресвятої Богородиці Іверської. Написана на дошці олійними фарбами, одягнута у фігурну раму з наскрізним різьбленням у стилі модерн. Подарована вона була першим священником Антонієм Левицьким у 1915 році, про що інформує напис під нею.
У північному рамені церкви розташовано ікону «Зняття Ісуса з хреста» від прихожан, в пам’ять про воїнів-односельців, що загинули в роки Другої світової війни (1941-1945рр.) з переліком їх прізвищ. Ікона написана у примітивній манері, темперою, на полотні та має історичну цінність. Данину пам’яті загиблим односельцям віддають прихожани на чолі з отцем Миколаєм, відправляючи панахиду по убієнних, у день храмового свята св. Юрія (6 травня).
Після Другої світової війни в радянський період церква була єдиною діючою у ближніх околицях Старокостянтинівщини. Водночас прихожани ремонтували та неодноразово підфарбовували церкву. Станом на 1991рік навколо церковної садиби був кам’яний мур із хвірткою з боку вулиці, навколо церкви росли листяні породи дерев. Згодом було розчищено подвір’я від дерев. Останніх 30 років незмінним священником церкви є Капляр Микола Михайлович. За його служіння у 1995 році було замінено покриття на дзвіниці, у 2016р. – на центральній бані, у 2019р. – на трьох малих баньках. У 2007 році церква була пограбована злодіями – вкрали три ікони з першого ярусу іконостасу, Євангеліє, хрести, панікадило. Незабаром після цих подій у вікна нижнього ярусу церкви було встановлено металеві решітки. 2011 року в існуючі віконні прорізи встановлено нові ПВХ вікна.
2022 року Свято-Георгіївська церква відзначила 115 річницю з дня освячення. На сьогодні, п’ятизрубні одноверхі церкви хрещатої композиції, до яких належить досліджувана церква, становлять найбільшу частку дерев’яних православних храмів збудованих на Волині. Згідно з дослідженнями О. Смолінської таких будівель було виявлено близько сотні, що становить половину від загальної кількості досліджених науковицею храмів ХІХ – початку ХХ ст. Та все ж, церкву святого Георгія, що належить до численної групи храмів дерев’яного зодчества Волинського регіону, варто досліджувати задля подальшої збереженості цієї спадщини.
Зав.відділом наукової та культурно-освітньої діяльності Лілія Свінціцька.