ТУРЕЦЬКІ БАСТІОНИ, XVII СТ.

м. Кам’янець-Подільський, вул. Кузнечна,1а

    Серед пам’яток оборонного зодчества Кам’янця-Подільського Турецькі бастіони, XVII ст. – пам’ятка архітектури національного значення (охор. № 220071) становить значну історико-архітектурну цінність. Бастіони входять до фортифікаційної системи комплексу укріплень Верхньої Польської брами, сформованої протягом багатьох століть. Розташовані на перепаді двох терас і об’єднані оборонним муром з прямокутною (Литовською) баштою. Пам’ятка була побудована в XVII ст. на місці давніх кляшторських споруд, стіни яких стали основою укріплення.

   Простежити планування та конструктивні особливості пам’ятки можливо завдяки бібліографічним та іконографічним джерелам. Переважна більшість будівельних періодів Турецьких бастіонів залишилась без точних дат. На першому з відомих історичних планів облоги Кам’янця-Подільського 1633 р. схематично зображено одноповерхову споруду – палац Потоцьких. Відомо, що Марія Могилянка (Потоцька) в 1643 р. пожертвувала палац католицькому ордену домініканок, а її дочка – Софія Потоцька передала черницям-домініканкам свій посаг в розмірі 25 тис. злотих [15, с. 66]. На ці кошти домініканки розпочали реконструкцію палацу під кляштор (рис.1). Роботи по перебудові були практично завершені, як в серпні 1672 р. Кам’янець-Подільський був захоплений турками [16]. Дислокацію захисників північної частини міста подає Станіслав Маковецкий в «Реляції 1672 р.». При Кушнірській башті, яку в реляції названо «Житниця», знаходився підрозділ Самуеля Яцковського та Єжи Скажинського. В результаті обстрілу турецької артилерії, північні оборонні укріплення міста показали низьку ефективність оборони і частково були пошкоджені [4; 5].

Рис. 1. Фрагмент зображення 1633 р.

   План міста 1672 р. має архітектурознавчу цінність (рис.2). Короткий опис з експлікацією характеризує основні будівлі та оборонні споруди міста. В експлікації подано споруди військового, економічного, громадського та сакрального значення, а також окремі руйнування, спричинені захопленням міста турками. На плані подано узагальнену архітектурну характеристику кляштору. Вежа-кам’яниця за архітектурними параметрами двохповерхова, прямокутна в плані зі зворотнім ухилом даху та великими вікнами, які пропорційні бійницям Кушнірської башти [22, с. 100]. В ході проведення  натурних досліджень фахівцями проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація» було виявлено первісну планувальну структуру пам’ятки, білокам’яні обрамлення дверей та вікон південно-східного фасаду. Вірогідно, що це вирішення оздоблення вікон та порталів дверей прикрашало зруйнований під час турецької періоду південно-східний фасад кляштору

Рис. 2. Фрагмент плану 1673-1679 рр.

   Кардинальна зміна характеру культової споруди кляштору відбулася під час османського періоду (1672-1699 рр.). Розташований в північно-західній частині міста комплекс оборонних споруд Верхньої Польської брами, сформований з Кушнірської башти з брамою, оборонних мурів і прямокутної башти захищав один із в’їздів до міста, до якого вела дорога від Нижньої брами. У XVII ст. для створення ефективної оборони міста, флангового захисту ділянки дороги, що підіймалась від Польської брами та для контролю північної частини каньйону Смотрича і його високого протилежного берега французькими інженерами, які були на службі у османів, були пристосовані приміщення кам’яниці кляштору дівиць домініканок для розміщення артилерії [7, с. 13]. Було розібрано верхні поверхи менш ушкодженої південної частини кляштору і влаштовано земляну засипку поверх збережених склепінчастих камер нижнього поверху. Новоутвореній в такий спосіб споруді надали прямокутну форму. Результатом модернізації стало довготривале оборонне укріплення, масивна артилерійська платформа з верхньою бойовою площадкою з дерев’яно-земляними брустверами та гарматними амбразурами. Що стосується типу фортифікаційної споруди, очевидно, що форма укріплення не в повній мірі відповідала класичній бастіонній структурі [8].

   Після зміни політичної ситуації Кам’янець набуває особливого стратегічного значення. До його перебудови залучають знаних європейських фортифікаторів. План міста 1706 р фіксує оборонні укріплення із з'ясуванням їхнього військового призначення та дає уяву про конфігурацію споруд. В легенді до плану позначено назву пам’ятки як батарея.

   У 1707-1713 рр. інженер-фортифікатор Анджей Гловер провів модернізацію укріплення [3, с. 164]. Ремонтні роботи він здійснював разом з майором артилерії Боннлеве, комендантами фортеці генералами Вільгельмом Раппе, Єжи Баришем та генералом Робертом Тапареллі. Анжей Гловер планував спорудити ще 3 подібні батареї  для посилення обороноздатності міста, але проєкт реалізувати не вдалося [1; 2].

На плані міста 1713 р. Бенедикта Ренадра об’єкт має назву «Batterie et magazin de la Vierge» (Батарея і склад Діви Марії) [13]. Під назвою «Батарея св. Марії» пам’ятку нанесено на план міста 1735 р., який накреслив Ян де Вітте.

   Наслідком інтенсивного розвитку вогнепальної зброї та засобів ведення бою бастіонні укріплення у 1740 р. знову потребували модернізації. Тому в 1750-х рр. відбувається перебудова укріплення шведським фортифікатором Крістіаном Дальке, який замінив парапети на муровані бруствери. Зовнішні мури кляштору було потовщено прибудовою ззовні потужної аркади, над якою влаштовано парапети з бійницями. Так з’являється ще одна назва пам’ятки «форти Дальке». Проведені роботи Крістіаном Дальке зафіксував план Кам’янця 1761 р. Показано масштабні реконструкції, чітка локалізація оборонних укріплень зі з'ясуванням їхнього військового призначення засвідчує час зведення цих споруд. В експлікації до плану вказано: «Батарея св. Марії, під якою Головний склад пороху в 1751 р. побудований». Рената Круль-Мазур припускає, що К. Дальке міг збудувати мури, які з’єднують Турецький бастіон з Польською брамою [3, с. 170]. Натомість Юхим Сіцінський вказував, що у 1761-1762 рр. будівельні роботи провів Стефан Маковецький, який разом з «майстром мулярським» Яковом Зехером збудував стіну від Вітряної брами до Польської брами [14, с. 100]. Свідченням проведених будівельних робіт була пам’ятна чавунна дошка на стіні бастіону з написом: «В царювання найяснішого Августа ІІІ, короля Польського, великого князя Литовського, спадкоємця Саксонського, Йосиф Потоцький, каштелян Краківський, головнокомандуючий військами, справу цю розпочав, а після його смерті, син Станіслав Потоцький, воєвода Київський, керуючись похвальним прикладом батька і любов’ю до вітчизни, справу цю завершив при посередництві Дальке, полковника коронної артилерії і начальника інженерів в 1753 році» [21, с. 241].

Рис. 3. Фрагмент плану 1761 р.

   У XVIII ст. Турецькі бастіони називали «Панянським ронделем» [17]. Це засвідчують тогочасні кресленики та рапорт військового архітектора С. Завадського 1791 р. В рапорті вказано: «Рондель Панянський давній названий фундушем Його Світлості Юзефа Потоцького каштеляна Краківського неподалік від башти Провіантської знаходиться, на 12 бійниць, з яких 4 цілять у рів на північ для анфілювання яру від під’їзду до Польської Брами, а інші – на рів до тієї брами Замкової. Рондель цей має 4 арки з виступом пілонів на 4 лікті, притулених без виїмки штраб до старого муру, через що [вони] сильно повідставали і у випадку атаки ворог ці пілони з вимуруваним над ними парапетом, в якому бійниці, зможе легко позбивати» [12, с. 425].

   Вважається, що виникненню бастіону передував рондель (масивна артилерійська платформа у вигляді приземкуватої вежі). Укріплення було влаштовано з метою ведення артилерійського обстрілу протилежного берегу каньйону. Розміщення артилерії на верхньому відкритому ярусі значно посилювало оборону стін, а збільшення висоти покращувало якості вогневої позиції. Споруда мала довжину 36 м та висоту 11 м з північного боку.

   Перше зображення Турецького бастіону у вигляді прямокутного в плані укріплення зустрічаємо на гравюрі Єлисея Кошкіна 1794 р. Художник намагався об’єктивно відтворити Турецькі бастіони з примикаючим оборонним муром та Кушнірську башту. Турецькі бастіони подані як фортифікаційні споруди які відповідали вимогам часу. Вони відтворені у вигляді масивного, прямокутного в плані оборонного укріплення з бійницями на верхньому ярусі, які призначалися для великокаліберних далекобійних гармат. Площадку батареї з заходу, півночі та півдня обмежували парапети з гарматними бійницями. Основна частина укріплення збереглася дотепер, замикаючи потужну північну оборонну лінію острова.

   У 1793 р. Кам’янець, разом із Поділлям, увійшов до складу Російської імперії. Оборонні укріплення північної частини міста знаходилась у розпорядженні військового гарнізону. В цей період відбулася одна з найбільших реконструкцій. Були перебудовані уже існуючі споруди та зведені нові для забезпечення гарнізону військовою амуніцією та провіантом. З внутрішнього боку давнього муру, який примикає до бастіону, було споруджено 7 невеликих приміщень [9].

   Конфігурацію та планування тогочасних добудов найкраще передають історичні плани 1800, 1805 та 1806 рр. (рис. 4-5) [20]. Ці плани доповнюють креслення та профілі розрізів виконані у збільшеному масштабі. Складений під час реконструкції укріплень план міста 1806 р. в додатках містить креслення «Панянського порохового погребу» (позначено літерою «S») [18]. У ХІХ ст. каземат використовувався як казенний кам’яний погреб в якому зберігався порох. Креслення приміщень пам’ятки в розрізі та план споруди відображає додаток «О» до генплану міста 1808 р. [19]. Для запобігання руйнації в нижньому ярусі були перебудовані кам’яні склепіння, влаштовано 4 вентиляційні канали. Порохові склади були одним з найбільш вогненебезпечних споруд передової лінії захисту, тому оборонну функцію виконував верхній відкритий ярус де розміщувалася артилерія. Адже для того щоб наблизити висоту міських батарей до висоти лівобережних пагорбів, планувалось штучно підняти їх платформи, збудувавши під ними приміщення для зберігання пороху [9].

Рис. 4-5. Турецькі бастіони та Кушнірська башта за креслеником 1800 р.

   Протягом ХХ ст. оборонна споруда продовжувала використовуватись за господарським призначенням під склади. У повоєнні роки в у брустверах добре читалися чотири гарматні бійниці. Це зафіксували перші обміри пам’ятки проведені у 1949 р. архітектором Михайловою. Консерваційні роботи проводилися в 1965-1966 рр. Було здійснено розчистку території пам’ятки від самосійної рослинності, влаштовано ґрунтову засипку, здійснено ремонт кам’яної кладки стін та бійниць. У 1963 р. об’єкт під назвою «Турецькі бастіони, 17 ст.» занесено в Список пам'ятників архітектури, що перебувають під охороною держави.

   З кінця 1970-х рр. Турецькі бастіони перебувають в оперативному управлінні Заповідника та використовується для екскурсійного показу. У 1990 р. на пам’ятку розпочато виготовлення науково-дослідної та проектної документації УСНРПІ «Укрзахідпроектреставрація». Підготовлено попередні роботи та фотограмметричні обміри. В подальшому, через відсутність фінансування, проектна документація не розроблялася.

   В 2009 р. студенти Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури розробили проектні пропозиції пристосування Турецьких бастіонів (приміщення та верхню площадку під бар з оглядовим майданчиком). В 2017 р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Хмельницькій області укладено договір оренди індивідуального майна з приватним підприємством «ОВД-1» з метою пристосування пам’ятки під кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

   Таким чином, враховуючи топографічні особливостей місцевості, основу Турецьких бастіонів становить чотирикамерний склепінчастий каземат. Вхід до каземату було влаштовано через мурований тамбур при наріжній південній камері. Площадку бастіону з заходу, півночі та півдня обмежували парапети з гарматними бійницями. Основна частина укріплення збереглася дотепер, замикаючи потужну північну оборонну лінію острова. В будівельній історії фортифікації міста пам’ятка є одним з прикладів логічного завершення стратегічно важливої, на різних етапах, оборонної споруди.

   Проблема збереження пам’яток історії і культури потребує проведення комплексних досліджень і розробок. Відомо, що фізична схоронність пам’яток архітектури забезпечується їх реставрацією, а моральна – включенням пам’яток в культурне життя і туристичну інфраструктуру. Окремої уваги потребує питання розробки пропозицій щодо використання Турецьких бастіонів, важливим етапом якого є відбір пам’ятки для функціонального призначення шляхом ґрунтовного історико-архітектурного дослідження об’єкту і проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Джерела та література

1. Janczykowski J. Kamieniec Podolski – fortyfikacje twierdzy // Kamieniec Podolski. Studia z dziejow miasta i regionu / pod red. F. Kiryka. Krakow, T. II. S. 421-435.
2. Janczykowski J. O potrzebie badan fortyfikacje Kamienca Podolskiego // Kamieniec Podolski. Studia z dziejow miasta i regionu / pod red. F. Kiryka. Krakow, 2000. T. I. S. 309-316.
3. Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. Krakow: Avalon, 2008. 690 s.
4. Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. // Studia i materialy do historii wojskowosci. 1973. T. XIX. Cz. 1. S. 139-186.
5. Nowak T. Twierdza Kamianiec Podolski w XVIII w. na tle polskiej fortyfikacji na ziemiach zagrozonych najazdami turkow i tatar // Fortyfikacja. 1995. T. I. S. 25-29.
6. Prusiewicz A. M. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny. Kijow; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. 130 s.
7. Rolle J. Zameczki podolskie na kresach multanskich.Wyd. 2-e. Warszawa: Gebethnera i Wolffa, 1880. 304 s.
8. Бастион // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890-1907. С.165-166.
9. Данілов І. В. Фортифікація Кам’янця-Подільського за планом К. Оппермана 1794 р. // Фортифікація України: матер. міжн. конф. з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні. Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільська міська друкарня, 1993. С. 46-47.
10. Петров М. Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського кінця XVII – XVIII ст. (Історіографія. Джерела). Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА. 2002. 384 с.
11. Петров М. Б. Оборонні споруди Кам’янця-Подільського кінця XVII – XVIII ст. та їх роль на формування історичної топографії міста // Матеріали IV Буковинської міжн. іст.-краєзн. конф., присвяч. 125-річчю заснування Чернівецького національного університету. Чернівці, 2001. С. 360-363.
12. Пламеницька О. Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець: (пізньоантичний – ранньомодерний час). Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2012. 672 с.
13. Пламеницька О. План Кам'янця-Подільського Бенедикта Ренарда 1713 року в корпусі історичних планів міста. До 300-річчя створення // Сучасні проблеми досліджень, реставрації та збереження культурної спадщини. Вип. 9. Київ, 2013.
14. Сецинский Е. И. Город Каменец-Подольский. Историческое описание. Київ: Тип. С. В. Кульженко, 1895. 250 с.
15. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд / [Соч.] Свящ. Е. Сецинского. Каменец-Подольский, 1895. XXII, 611 с.
16. Сіцінський Ю. Й. Нариси з історичної топографії міста Кам’янця-Подільського та його околиць. Кам’янець-Подільський: Подільське братство, 1994. 60 с.
17. Старенький І. О. Бастіонно-батарейні укріплення Кам’янця-Подільського // «Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я: зб. матер. ІІІ всеукр. наук.-практ. конф. Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2013. С. 156-162.
18. Фонди НІАЗ «Кам’янець», Науково-технічний архів, інв.№ 160/2. Фотокопія креслення Пороховой погреб (1806 г.), 1 арк.
19. Фонди НІАЗ «Кам’янець», Науково-технічний архів, інв.№ 163/1-2. Фотокопія креслення Пороховой погреб (1808 г.), 1 арк.
20. Фонди НІАЗ «Кам’янець», Науково-технічний архів. Фотокопія креслення план міста 1805 р., 1 арк.
21. Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии: материалы для составления археолог. карты Подол. губернии. Каменец-Подольский : типография Подольского губернского правления, 1901. 401 с.
22. Пламеницька О. Забудова Кам'янця-Подільського за мідьоритом К.Томашевича 1673 – 1679 рр.: до проблеми дослідження української ведути // Архітектурна спадщина України. Київ: Українознавство, 1996. Вип. 3. Ч. 1. С. 82-105.

 Валентин Пагор,

науковий співробітник