Пам’ятник Хмельницькому Б., 1993 р. вул. Героїв Маріуполя, 7, м. Хмельницький, 29005

   Пам’ятник Богдану Хмельницькому на вул. Героїв Маріуполя, 7 в м. Хмельницькому - пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення, охоронний № 2624-Хм, занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України згідно наказу Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09 [21]. Встановлений на початку смуги озеленення, що розділяє проїзні частини вул. Героїв Маріуполя, неподалік головної площі міста - майдану Незалежності. Розташований в «Центральному історичному ареалі м. Хмельницького» та в Комплексній охоронній зоні пам’яток центральної частини міста згідно Історико-архітектурного опорного плану м. Хмельницького [12, с. 147-148, 159, 174; 20].

  Місто Хмельницький впродовж своєї історії носило назви Плоскирівці, Плоскіров, Плоскиров, Проскуров, Проскурів, а з 1954 р. - сьогоднішню назву [24, с. 479]. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2001 № 878 занесене до Списку історичних населених місць України [22], адже перша письмова згадка про нього міститься у привілеї 1431 р. польського короля і великого князя литовського Владислава ІІ Ягайла про надання шляхтичу Яну Чанстуловському права на тримання села «... Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі» [4, с. 21-22; 5, с. 11; 8, с. 3; 10, с. 387]. Впродовж ХV-ХVІІІ ст. місто було королівською власністю та передавалось у володіння знаним шляхетським родинам Бедрихів, Гурських, Влодеків, Лянцкоронських, Конецпольських і Замойських [5, с. 11; 8, с. 4; 28, с. 54].

   У ХVІ ст. збудовано замок і міські укріплення. Поселення отримало статус міста і магдебурзьке право (1566), стало центром Плоскирівського староства [5, с. 11; 8, с. 4; 10, с. 387-388].

   Під час української національної революції (1648-1676) та османської окупації (1672-1699) зазнало значного спустошення, а його укріплення зруйновані. Після повернення Поділля до Речі Посполитої (1699) економічне відновлення та розвиток міста відбувались повільними темпами і впродовж XVIII ст. воно залишалось невеликим містечком [5, с. 12; 8, с. 4; 10, с. 388; 12, с. 21-22; 28, с. 54].

   Після приєднання Поділля до Російської імперії (1793) місто стало казенним маєтком і повітовим центром (1795) Подільського намісництва, згодом - губернії. Тоді ж російська влада змінила його назву на Проскурів [8, с. 4; 10, с. 388]. Плоскирівське староство було передано фельдмаршалу російської армії графу Івану Гудовичу, але саме місто залишилось у володінні Констанції Замойської [5, с. 13; 12, с. 27; 28, с. 55 ].

   На поч. ХІХ ст. Проскурів займав територію правого берега р. Плоскої при впадінні у р. Південний Буг та річковий острів, які поєднувались мостом. Мав вільну планувальну систему та невпорядковану забудову, яка зосереджувалась навколо ринкової площі в межах колишніх міських кам’яно-земляних укріплень і вздовж поштових шляхів на Летичів та Кам’янець-Подільський, а також вздовж берега р. Південний Буг [5, с. 13-14; 12, с. 28].

   Після пожежі 1822 р, яка знищила майже всі будівлі міста, Подільським губернським землеміром Вікентієм Рудлицьким і архітектором Будівельного комітету МВС Вільямом Гесте складений на засадах регулярної розпланувальної системи генеральний план Проскурова, який в 1824 р. був затверджений російським імператором Олександром І. Згідно цього плану передбачалось освоєння території в східному та південному напрямках, де межею стала вулиця, яка півколом охоплювала місто. Вулиця отримала назву Бульварна, а з 1880-х років - Старобульварна [5, с. 15-16; 8, с. 8; 9; 10, с. 388; 12, с. 29-30].

   Після прокладання в 1870 р. ділянки залізничної гілки Жмеринка - Волочиськ із станцією Проскурів соціально-економічний розвиток міста значно прискорився, тому перспективні плани міста 1871 р., 1888 р. передбачали освоєння території на південь від колії і на схід вздовж неї. Було заплановано організувати чотири міських площі, одну з яких - Кінну - влаштувати між вулицями Кам’янецька, Старобульварна і залізницею. В ХІХ ст. Кінна площа являла собою чималий пустир, на якому під час численних ярмарків і базарів продавали худобу та фураж [6; 12, с. 31, 33; 8, с. 77; 25, с. 24]. На поч. ХХ ст., після перенесення торгівлі худобою в район Фельштинського переїзду, тут споруджують лісозаготівельний склад, будівлю приватної жіночої гімназії та поступово площа забудовується одноповерховими житловими будинками [8, с. 77, 106; 11; 12, с. 34; 19].

   В часи Української революції (1917-1921) Проскурів тричі був місцем перебування Уряду УНР і Директорії. Зі встановленням радянської влади у листопаді 1920 р. Проскурів став окружним (1923-1930), згодом - обласним центром (1941) [5, с. 19; 10, с. 388].

   В 1926 р. вул. Старобульварна була розділена на три відрізки, один з яких отримав свою назву: пров. Медведівський (сьогодні - вул. Європейська), другий - вул. Дзержинського (сьогодні - вул. Свободи), а за третім залишилась назва Старобульварна (1961-2022 рр. - вул. Гагаріна, сьогодні - вул. Героїв Маріуполя) [6; 8, с. 102; 11]. Хоча «Генеральним проектом реконструкції м. Проскурова» 1937 р. було передбачено знесення одноповерхових будівель у центральній частині міста і вздовж головних міських магістралей міста [7, с. 41], однією з яких була вул. Фрунзе (до 1925 р. і після 1991 р. - Кам’янецька), проте забудова кварталу колишньої Кінної площі залишилася практично без змін. Під час німецько-радянської війни його будівлі зазнали пошкоджень [8, с. 107; 23].

   В післявоєнний період Проскурів відбудовується із врахуванням його статусу обласного центра. Окрім того, в зв’язку із гучним святкуванням на державному рівні 300-річчя «возз’єднання» України та Росії і на відзначення заслуг видатного українського державного та військового діяча, гетьмана Війська Запорізького Богдана Хмельницького 16 січня 1954 р. Президія Верховної Ради УРСР перейменувала м. Проскурів на м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область - на Хмельницьку [10, с. 388; 12, с. 58; 23]. Тому постало питання про встановлення пам’ятника Богдану Хмельницькому в обласному центрі. Роком пізніше, 31 липня на Привокзальній площі перед новозбудованою будівлею залізничного вокзалу відкрили перший пам’ятник гетьману (скульптори - Макар Вронський, Олексій Олійник, архітектор - Олександр Сидоренко), який височить до сьогодні [5, с. 21; 8, с. 57; 12, с. 147; 16, с. 123; 18; 23; 26].

   Також в кін. 40-х - поч. 50-х рр. ХХ ст. неподалік від кварталу колишньої Кінної площі була організована головна адміністративна площа міста - пл. Леніна (сьогодні - Майдан Незалежності) із Будинком Рад, навколо якої формується новий міський центр з включенням існуючих значних громадських будівель і спорудженням нових у прилеглих кварталах [5, с. 21; 12, с. 56; 23]. Тому в 1960 р. на перехресті вулиць Фрунзе і Старобульварна звели будівлю обласного музично-драматичного театру, в якій з 1982 р. розмістилась обласна філармонія [6; 8, с. 77; 11]. Перед нею була сформована невелика площа з газоном по центру.

   У 1993 р. місто святкувало 500-річчя, адже тривалий час датою першою згадки про місто вважали 1493 рік. До ювілейної дати на початку бульвару вул. Гагаріна, біля філармонії, встановили ще один пам’ятник Богдану Хмельницькому. Бронзову скульптуру виготовили на Київському художньо-виробничому об’єднанні «Художник» на замовлення виробничого відділу управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради. Проєктно-кошторисну документацію розробила Комплексна проектна майстерня «Архпроект». Роботи з благоустрою прилеглої території виконали КП по зеленому будівництву і благоустрою міста, СПБМУ «Хмельницькспецкомунбуд» і КРБП «Базис». Монумент урочисто відкрили 28 вересня 1993 р. під час ювілейних заходів [12, с. 147-148; 15, с. 215; 16, с. 124-125; 17; 27].

   Пам’ятник розташований у глибині невеликої площі і одночасно позначає початок бульвару вул. Героїв Маріуполя. Прекрасно читається від вул. Кам’янецької. Бронзовий монумент встановлений на трапецієподібному п’єдесталі, який облицьований плитами з червоного граніту. Гетьман зображений верхи на прудкому коні. Права рука, піднята в енергійному жесті, тримає булаву - символ влади, ліва - вгамовує коня за повід. Поворот голови з невеликим нахилом вперед підкреслює рішучість. Скульптура характеризується дещо узагальненим трактуванням образу, без надмірної деталізації. На південній стороні п’єдесталу розміщена плита з чорного граніту із вигравіруваним написом «Споруджено на честь 500-річчя м. Хмельницького. Скульптор Борисенко В. Н., архітектор Копил М. Л.».

   Борисенко Валентин Назарович (02.05.1929 - 08.01.1990)- видатний український скульптор радянського часу. Закінчив Київське училище прикладного мистецтва (1947), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953). З 1959 р. працював у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва викладачем, з 1967 р. - доцентом, з 1969 р. - ректором, з 1977 р. - професором. Упродовж 1985-1988 рр. - ректор Київського художнього інституту. Член Спілки художників України (1958). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1964), Народний художник УРСР (1976). Лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка (1978).

  Учасник багатьох обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок з 1955 р. Персональна виставка у Києві (1999, посмертна).

  Працював у жанрі монументальної і станкової скульптури. Роботам властиві монументальність, жива образність, виняткова виразність та піднесеність. Основні роботи: монументальна скульптура - пам’ятники Івану Франку (1964, м. Львів), Олексі Довбушу (1970, с. Печеніжин), Григорію Геврику (1970, м. Дрогобич), Паші Савельєвій (1972, м. Луцьк), бійцям Першої кінної армії (1976, селище Олесько), Івану Федорову (1977, м. Львів), радянським солдатам (1986, м. Біла Церква) та ін.; станкова скульптура - «Господар Верховини» (1957), «Олекса Довбуш» (1959-1960), «Орач» (1960), «Орел Карпат» (1960), «Данило Галицький» (1961), «Шахтар» (1963), «Земля» (1964, триптих), «Верховина» (1966), «Колгоспниці» (1969), «Урожай» (1969), «Марко Черемшина» (1969), «Плотогони» (1971), «Перемога» (1977), «Тарас Шевченко» (1978), «Данте» (1980), «Портрет матері» (1982) та ін. В 1982 р. створив скульптурні композиції для Київського філіалу Центрального музею Леніна (сьогодні - Український дім) [1;2; 3].

   Копил Микола Лукич (02.12.1946 - 20.04.2022)- архітектор. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1970). Член Національної спілки архітекторів України (1973). Очолював Хмельницьку обласну організацію НСАУ (1992-1998). Заслужений архітектор України (2004).

   Працював в Хмельницькому проєктному інституті «Діпроцивіль-промбуд» на посадах від архітектора до заступника директора (1971-1992), начальником управління містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації - головним архітектором області (1992-2005), згодом (з 2009) головним архітектором проєктів ПП «Укркооппроект». Серед реалізованих проєктів генплан с. Маків Кам’янець-Подільського району і санаторій «Україна» у ньому (1975), житловий мікрорайон цукрового заводу в м. Деражня (1980), будівлі аеропорту (1982), залізничного вокзалу (1985) та пам’ятник Богдану Хмельницькому (1993) у м. Хмельницькому, а також ряд житлових і громадських будинків [13; 14].

Учений секретар                                                                       Лариса РУДЮК

НІАЗ «Кам’янець»

Джерела та література

1. Блюміна І. М. Борисенко Валентин Назарович. Енциклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. / НАН України, НТШ. Київ: Ін-т енциклопед. дослід. НАН України, 2004. URL: https://esu.com.ua/article-37110 (дата звернення 21.05.2025).
2. Борисенко Валентин Назарович. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Борисенко_Валентин_Назарович (дата звернення 21.05.2025).
3. Валентин Борисенко. Бібліотека українського мистецтва. URL: https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/borysenko-valentyn/?srsltid=AfmBOoqzR1a15SQYwdnfdLX5SQp5Uz1qyOCxsTMBIrhOnV79qEnUqDFe (дата звернення 21.05.2025).
4. Єсюнін С. М. До питання про найдавнішу згадку міста Хмельницького. Місто Хмельницький в контексті історії України: матеріали наук. конф., присвяч. встановл. дати «1431 рік» датою найдавн. згадки про Хмельницьк. в іст. докум. Хмельницький, Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. С. 20-
5. Єсюнін С. М. Місто Хмельницький. Історична довідка. Звіт пам’яток історії та культури України: Хмельницька область. м. Хмельницький / ред. тому: І. Трунова, В. Лукашук, С. Шпаковський та ін. Хмельницький: ФОП Мельник А. А., 2019. Кн. 1. С. 10-27.
6. Єсюнін С. М. Назад в минуле: прогулянки вулицями Проскурова. Ye.ua. 12 жов. URL: https://ye.ua/istiriya/17850_Nazad_v_minule__progulyanki_vulicyami_Proskurova.htmlhttps://ye.ua/istiriya/21981_Hmelnickomu_584__istoriya_starogo_bulvaru.html (дата звернення 27.05.2025).
7. Єсюнін С. М. Перенесення обласного центру із Кам’янець-Подільського до Проскурова. Хмельницькі краєзнавчі студії: наук.-краєзн. зб. / редкол. Баженов Л. В., Блажкевич Ю. І., Єсюнін С. М. та ін. Хмельницький, 2016. Вип. 7. С. 40-45
8. Єсюнін С. М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. / Хмельницьк. обл. краєзн. музей, Центр дослід. іст. Поділля Ін-ту іст. НАНУ. Хмельницький, 2008. 160 с.
9. Єсюнін С. Розбудова Проскурова після пожежі. Ye.ua. 02 вер. URL: https://ye.ua/istiriya/6388_Rozbudova_Proskurova_pislya_pozhezhi.html (дата звернення 12.04.2025).
10. Єсюнін С. М. Хмельницький, обласний центр. Енциклопедія історії України: Т. 10. Т - Я / редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. НАН України, Інститут історії України. К.: Вид-во «Наукова думка», 2013. С. 387-389.
11. Єсюнін С. М. Хмельницькому 584: Історія старого бульвару. Ye.ua. 25 вер. URL: https://ye.ua/istiriya/21981_Hmelnickomu_584__istoriya_starogo_bulvaru.html (дата звернення 27.05.2025).
12. Історико-архітектурний опорний план м. Хмельницький з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів. Пояснювальна записка / ген. дир. А. І. Звіряка, наук. кер. Л. В. Томілович, ГАП Л. О. Апостолова-Сосса. К., 2016. Т.1. 198 с.
13. Копил В. І. Копил Микола Лукич. Енциклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. / НАН України, НТШ. Київ: Ін-т енциклопед. дослід. НАН України, 2014. URL: https://esu.com.ua/article-3344 (дата звернення 11.06.2025).
14. Копил Микола Лукич. Інформаційна довідка. Архів Хмельницької обласної організації Національної спілки архітекторів України.
15. Майнгард-Гоголь Н. М. Пам’ятник Богдану Хмельницькому. Звіт пам’яток історії та культури України: Хмельницька область. м. Хмельницький / ред. тому: І. Трунова, В. Лукашук, С. Шпаковський та ін. Хмельницький: ФОП Мельник А. А., 2019. Кн. 1. С. 214-215.
16. Майнгард-Гоголь Н. М. Увічнення пам’яті Богдана Хмельницького на Хмельниччині. Нові дослідження козацької доби в Україні: зб. наук. ст. ХХІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 20-21 бер. 2013 р.). Київ, 2013. Вип. 22. Ч. 2. С. 123-
17. Монастирський Д. Пам’ятник Богдану Хмельницькому (біля обласної філармонії). Хмельницький культурний: з минулого в майбутнє / ред. С. Єсюнін, В. Кулаковський, С. Крук та ін. Хмельницький: ПП Дерепа, 2006. С. 42-44.
18. Пам’ятники міста Хмельницького: інформаційний довідник / упор. Колокольникова Т.М., Сінькова С.В. Хмельницький, 2014. С. 31-
19. План розташування будинків жилкооперації м. Проскурова. Після1917 р. ДАХмО. Ф. 800. Оп. 1. Спр. 4.
20. Про затвердження містобудівної документації «Історико-архітектурного опорного плану м. Хмельницький з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів: рішення сорок другої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2020 № 86. Хмельницька міська рада. URL: https://www.khm.gov.ua/uk/content/pro-zatverdzhennya-mistobudivnoyi-dokumentaciyi-istoryko-arhitekturnogo-opornogo-planu-0 (дата звернення: 14.04.2025).
21. Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних матеріалів та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України: наказ Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09. Wikimedia Common URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7_%D0%9C%D0%9A%D0%A2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%B2%D1%96%D0%B4_13.07.2009_%E2%84%96_521-0-16-09.pdf (дата звернення 14.04.2025).
22. Про затвердження Списку історичних населених місць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878. База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2001-%D0%BF (дата звернення 14.04.2025).
23. Таран В. Відбудова Проскурова після війни: як Друга світова змінила місто. Всім. юа. 2022. 11 серп. URL: https://vsim.ua/Retro/vidbudova-proskurova-pislya-viyni-yak-druga-svitova-zminila-misto-11643872.html (дата звернення 16.05.2025).
24. Торчинська Н. М., Торчинський М. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області. Хмельницький: Авіст, 2008. 549 с.
25. Церклевич В. С. Автентичні риси розвитку торгівлі у Правобережній Україні XIX – поч. ХХ ст.: провінційний Проскурів. Економіка та суспільство. 2019. № 20. С. 19-
26. Янча О. З історії Хмельницького. Що гетьмана привело на вокзал. Всім. юа. 2020. 21 лют. URL: https://vsim.ua/Retro/z-istoriyi-hmelnitskogo-scho-getmana-privelo-na-vokzal-10676875.html (дата звернення 26.05.2025).
27. Янча О. Операція «Куди поставити Богдана». Пам’ятник, який мав стати символом Хмельницького. Всім. юа. 2018. 18 лют. URL: https://vsim.ua/Retro/operatsiya-kudi-postaviti-bogdana-pamyatnik-yakiy-mav-stati-simvolom-h-10673750.html (дата звернення 26.05.2025).
28. Proskurów. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Т. ІХ. Warszawa: Druk «Wieku»,  1888. S. 53-57.