Пам’ятний знак жертвам репресій «Ангел скорботи», вул. Проскурівська, 61, м. Хмельницький, 29001

   Пам’ятний знак жертвам репресій «Ангел скорботи» на вул. Проскурівській, 61 у м. Хмельницькому - пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення, охоронний № 2626-Хм, занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09 [21]. Встановлений у сквері, який розташований в центральній частині міста і займає південно-західну частину кварталу, обмеженого вулицями Івана Франка - Проскурівська - Свободи - Пилипчука. Даний квартал знаходиться в «Центральному історичному ареалі м. Хмельницького» та в Комплексній охоронній зоні пам’яток центральної частини міста згідно Історико-архітектурного опорного плану м. Хмельницького [6, с. 159, 174; 17; 20].

   Місто Хмельницький впродовж своєї історії носило назви Плоскіров, Плоскиров, Проскуров, Проскурів, а з 1954 р. - сьогоднішню назву [5, с. 387; 26, с. 479]. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2001 № 878 занесене до Списку історичних населених місць України [22], адже перша письмова згадка про нього міститься у привілеї 1431 р. польського короля і великого князя литовського Владислава ІІ Ягайла про надання шляхтичу Янові Чанстуловському права на тримання села «... Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі» [1, с. 21-22; 2, с. 3; 5, с. 387]. Донедавна перша писемна згадка датувалась 1493 р., коли поселення було занесене до «Подимного реєстру Подільського воєводства» [17]. Упродовж ХV-ХVІІІ ст. місто було королівською власністю і передавалось у володіння знаним шляхетським родинам Бедрихів, Гурських, Влодеків, Лянцкоронських, Конецпольських і Замойських [2, с. 4; 6, с. 11, 13,17-18, 20-23; 28, с. 54].

   В сер. ХVІ ст. отримало статус міста і магдебурзьке право (1566), стало центром Плоскирівського староства [2, с. 4; 4, с. 387-388; 25, с. 54]. Під час української національної революції (1648-1676) та османської окупації (1672-1699) зазнало значного спустошення, а його укріплення були зруйновані. Після повернення Поділля до Речі Посполитої (1699) економічне відновлення та розвиток міста відбувалися повільними темпами і впродовж XVIII ст. воно залишалось невеликим містечком [2, с. 4; 3, с. 209, 211; 5, с. 388; 6, с. 22-24].

   Після приєднання Поділля до Російської імперії (1793) місто стало казенним маєтком і повітовим центром (1795) Подільського намісництва, згодом - губернії. Тоді ж російська влада змінила його назву на Проскурів [2, с. 4; 6, с. 388]. Хоча Плоскирівське староство було передано фельдмаршалу російської армії графу Івану Гудовичу, саме місто залишилось у володінні Констанції Замойської [3, с. 212; 6, с. 27; 28, с. 55].

   На поч. ХІХ ст. Проскурів займав територію правого берега р. Плоскої при впадінні у р. Південний Буг та річковий острів, які поєднувались мостом. Мав вільну планувальну систему і невпорядковану забудову, яка зосереджувалася навколо ринкової площі в межах колишніх міських кам’яно-земляних укріплень і вздовж поштових шляхів на Летичів та Кам’янець-Подільський, а також попри берегову смугу р. Південний Буг [4; 6, с. 28; 7, с. 29-30].

   Після пожежі 1822 р, яка знищила майже всі будівлі міста, Подільським губернським землеміром Вікентієм Рудлицьким і архітектором Будівельного комітету МВС (1812-1832 рр. - орган містобудівного регулювання та управління архітектурно-будівельною справою) Вільямом Гесте складений на засадах регулярної розпланувальної системи генеральний план Проскурова, який в 1824 р. був затверджений російським імператором Олександром І. Згідно цього плану поштові шляхи на Кам’янець-Подільський і на Летичів в межах міста перетворилися на центральні вулиці - Кам’янецьку та Олександрівську (сьогодні - вул. Проскурівська) [2, с. 8; 4; 5, с. 388; 6, с. 29-30; 7, с. 31].

   У 1870 р. збудовано ділянку залізничної гілки Жмеринка - Волочиськ із станцією Проскурів, віддалену від межі тогочасного міста на 2 км у східному напрямку. Після прокладання залізниці соціально-економічний розвиток міста значно прискорився, тому перспективні плани міста 1871, 1888 років передбачали освоєння території в східному напрямку (вздовж залізниці) і на південь від неї. До залізничного вокзалу була продовжена вул. Олександрівська (сьогодні - вул. Проскурівська) та прокладені нові вулиці: Велика Вокзальна (вул. Шевченка), Мала Вокзальна (вул. Пилипчука), Новобульварна (вул. Івана Франка), які впродовж кін. ХІХ - поч. ХХ ст. інтенсивно забудовуються громадськими і житловими будівлями [6, с. 31, 37-38, 67, 73; 7, с. 32]. Зокрема, в 1911 р. на розі вулиць Олександрівська і Старобульварна (сьогодні - вул. Проскурівська та вул. Свободи) міщанин Бейріш Берлянт спорудив триповерховий прибутковий будинок, який став одним з найгарніших у місті. Вже наступного року у ньому розмістилось Управління Подільської залізниці [2, с. 38-39; ].

   В часи Української революції (1917-1921) Проскурів тричі був місцем перебування Уряду УНР і Директорії. Зі встановленням радянської влади у листопаді 1920 р. Проскурів став окружним (1923-1930), районним (з 1930), згодом - обласним центром (з 1941) [5, с. 388; 6, с. 42-43, 47, 51]. У 1921 р. вулиці Проскурова отримали нові назви, у т. ч. вул. Олександрівська була перейменована на вул. 25 Жовтня, а вул. Старобульварна - на вул. Дзержинського. Тоді ж, після націоналізації Подільської залізниці та ліквідації управління, в колишньому будинку Берляндта розмістились служби місцевого гарнізону, а в 1930-х рр. - штаб 1-ого кінного (кавалерійського) корпусу Червоного козацтва та управління 105-ї особливої ділянки «Військбуду», що займалось будівництвом укріпрайонів. Після початку німецько-радянської війни, під час відступу з Проскурова підрозділів Червоної армії 8 липня 1941 р. будинок був підірваний задля знищення військового архіву, який не встигли евакуювати [2, с. 39; 14].

   Після закінчення війни руїни будинку були знесені і в квітні 1953 р. тут облаштували сквер ім. Максима Горького з пам’ятником письменнику у центрі [6, с. 88; 25].

   Ще до проголошення Незалежності України, в 1990 р., за ініціативою депутатів міської ради в сквері встановили гранітну плиту з написом «Пам’ятний знак жертвам сталінських репресій» на спомин про 12 тис. убитих і 60 тис. депортованих подолян, адже в 1930-х роках неподалік цього місця розміщувались установи НКВС: окружне управління, особливий слідчий відділ, архів, внутрішня в’язниця. Окрім того, в 1966 р. та в 1973 р. під час будівництва центрального універмагу та котельні, що розташовані навскоси від скверу, були виявлені останки розстріляних в’язнів у підвалах колишніх будівель НКВС [6, с. 48; 16, с. 6; 18; 25; 27, с. 216].

   В 1994 р. Микола та Богдан Мазури створили метровий макет скульптури у вигляді постаті ангела, який схвалила міська комісія. Саму ж скульптуру відлили із бронзи на Київському художньо-виробничому об’єднані «Художник» на замовлення виробничого відділу управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради. Проєктно-кошторисну документацію на реконструкцію скверу розробило в 1997 р. управління архітектури та містобудування міськради, а роботи з благоустрою скверу виконали КП «Міськсвітло» та КП по зеленому будівництву і благоустрою міста. Фінансування робіт здійснювала міська рада і меценати: ЗАТ «Оболонь», АТ «Укрексімбанк», ПФ «Лінком», ТОВ «Трек», ТОВ «Васер ЛТД», ПП «Міт», ПП «Вітас», ПП «Віталій» та інші, а також численні громадяни міста. 24 серпня 1998 р., під час святкування сьомої річниці Незалежності України, в реконструйованому сквері відкрито пам’ятний знак жертвам репресій «Ангел скорботи» [15; 16, с. 6; 27, с. 216].

   Пам’ятник розташований у центральній частині скверу і замикає перспективу алеї від вул. Проскурівської. Він є архітектурним акцентом глибинно-просторової композиції скверу, яку доповнюють зелені насадження, світильники, невисокі підпірні стінки, паркові лавки

  На круглому трисходинковому подіумі встановлений циліндричної форми постамент. Подіум і постамент облицьовані прямокутними плитками з червоного граніту. На постаменті лежить нахилена вперед овальна бетонна платформа, на гурті якої прикріплена металева (бронзова) полоса з написом накладними буквами «Жителі міста - жертвам репресій». У центрі платформи встановлена бронзова фігура янгола у повний зріст. Його постава спокійна і величава. Довгий хітон і плащ приховують обриси тіла. Ліва рука прикладена до грудей, права тримає довгий хрест. Голова злегка похилена, вираз обличчя меланхолійний, очі дивляться прямо. Над головою і пружними крилами ніби лине просторий німб. Поли хітона обмежують рух босих ніг вперед, що підкреслює статичність. Статуя відзначається пропорційними формами, виразним силуетом і лаконічним пластичним вирішенням. Автори пам’ятника - знані українські скульптори Микола Мазур та Богдан Мазур, архітектор Валерій Козубенко [15; 27, с. 217].

   Мазур Микола Іванович (02.01.1948 - 09.10.2015) - видатний український скульптор, живописець. Батько скульптора Богдана Мазура, художниці і дизайнерки Оксани Мазур. Закінчив Одеське художнє училище ім. М. Грекова (1968), Українську академію мистецтв (1997). Член Спілки художників України (1987), голова Хмельницької організації СХУ (1992). Лауреат премії «Корчагінець» (1987), Республіканської премії ім. Миколи Островського (1989), Хмельницьких обласних премій ім. Тараса Шевченка (1993), ім. В’ячеслава Розвадовського (1995) та ім. Якова Гальчевського (2003), Хмельницьких міських премій ім. Богдана Хмельницького (1996) і «Людина року» (1998), Всеукраїнської премії «Золота фортуна» (2001). Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня (2007), знаком Почесної відзнаки «За заслуги перед Хмельниччиною» (2011). Народний художник України (2008). Почесний громадянин міста Хмельницького (2012).

   Учасник обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок з 1972 р. Мав більше 20 персональних виставок, у т. ч. в Хмельницькому (1988, 1991, 1994-1996, 1998-1999, 2015-2017), Рівному (1992), Чернівцях (1986, 1992), Вінниці (1992), Кам’янці-Подільському (1998), Києві (1999, 2001, 2010, 2017).

   Працював у жанрі станкової і монументальної скульптури, станкового живопису, монументально-декоративного мистецтва. Основні роботи: - експозиція музею пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні (2008) у Державному історико-культурному заповіднику «Межибіж»; - об’ємно-просторові металеві композиції та ігрові скульптури (1986-1996) в Хмельницькому, Старокостянтинові, Мирному (РФ); - пам’ятні знаки жертвам політичних репресій «Ангел скорботи» (1996, Хмельницький), подолянам - воїнам-інтернаціоналістам (2002, Хмельницький), ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи (2003, Хмельницький), Героям Небесної Сотні (2017, Хмельницький), на честь 350-річчя перемоги в Конотопській битві «Шаблі» (2009, м. Конотоп);- скульптурні композиції «Гетьмани. Молитва за Україну», «Мати. Сини мої, соколи» (обидві - 2009, м. Батурин), частина яких створені у співавторстві з Б. Мазуром, Р. Абдулом. Живописні роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Хмельницькому обласному художньому музеї, музеях Одеси, Вінниці, Чернівців,а також в приватних колекціях в Україні і за кордоном - Німеччині, Польщі, Литві, Бельгії, Болгарії, США, Канаді та інших [11; 12; 13, с. 93-98; 19; 24].

   Мазур Богдан Миколайович (06.07.1969) - український скульптор. Закінчив Одеське художнє училище ім. М. Грекова (1992), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (2007). Член Національної спілки художників України (1999). Лауреат Малої Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1999) за пам’ятники Сергію Параджанову (м. Київ) та «Ангел скорботи (м. Хмельницький). Заслужений художник України (2003), Народний художник України (2009).

   Працює у жанрі станкової і монументальної скульптури. В основному використовує бронзу і граніт. Брав участь у створенні Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурині Чернігівської обл., для якого у співавторстві з М. Мазуром створені скульптурні композиції «Гетьмани. Молитва за Україну», «Мати. Сини мої, соколи» (обидві - 2009). Основні роботи:- скульптури «Гість», «Оксана», «Сон» (усі - 1991), «Шлях. Поцілунок Юди» (1993), «Пан України», «Ностальгія», «Апофеоз натовпу», «Дивлячись на воду», «Водоноша» (усі - 1995), «Георгій Переможець» (1997), «Кіт Пантелеймон», «Зустріч. Пантагрюель» і «Ода Одесі» (усі - 1998); - пам’ятники Сергію Параджанову (1997, Київ), Тарасу Шевченку (2000, Кам’янець-Подільський), В’ячеславу Чорноволу (2006, Київ; 2006, Байкове кладовище у Києві; 2007, Хмельницький), «Віра. Надія. Любов» (2011, Хмельницький); - пам’ятні знаки (у співавторстві з М. Мазуром) жертвам політичних репресій «Ангел скорботи» (1996, Хмельницький), подолянам - воїнам-інтернаціоналістам (2002, Хмельницький), ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи (2003, Хмельницький), на честь 350-річчя перемоги в Конотопській битві «Шаблі» (2009, м. Конотоп) [8; 9; 10; 13, с. 92-93; 23].

   Козубенко Валерій Павлович (18.11.1948 - 28.03.2017) - архітектор. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1974). Член Національної спілки архітекторів України (1981). Працював архітектором в інституті «Діпроцивільпромбуд» (Хмельницький). Серед реалізованих проектів будівлі ПКБ АСУ у м. Кам’янець-Подільський, лікувально-санаторного управління (сьогодні - обласний кардіоцентр) і кінотеатру «Проскурів» (як співавтор), а також ряд індивідуальних житлових будинків.

Учений секретар                                                                       Лариса РУДЮК

НІАЗ «Кам’янець»

Джерела та література

1. Єсюнін С. М. До питання про найдавнішу згадку міста Хмельницького. Місто Хмельницький в контексті історії України: матеріали наук. конф., присвяч. встановл. дати «1431 рік» датою найдавн. згадки про Хмельницьк. в іст. докум. Хмельницький, Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. С. 20-
2. Єсюнін С. М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. / Хмельницьк. обл. краєзн. музей, Центр дослід. іст. Поділля Ін-ту іст. НАНУ. Хмельницький, 2008. 160 с.
3. Єсюнін С. М. Плоскирів під гербом Єліта (друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.) Літопис Хмельниччини - 2015: краєзнав. збірник / редкол.: О. М. Брицька (гол.) та ін. Хмельницький: ПП Мельник А. А, 2015. С. 207-
4. Єсюнін С. М. Розбудова Проскурова після пожежі. Ye.ua. 02 вер. URL: https://ye.ua/istiriya/6388_Rozbudova_Proskurova_pislya_pozhezhi.html (дата звернення: 12.04.2025).
5. Єсюнін С. М. Хмельницький, обласний центр. Енциклопедія історії України: Т. 10. Т - Я / редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. НАН України, Інститут історії України. К.: Вид-во «Наукова думка», 2013. С. 387-389.
6. Історико-архітектурний опорний план м. Хмельницький з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів. Пояснювальна записка / ген. дир. А. І. Звіряка, наук. кер. Л. В. Томілович, ГАП Л. О. Апостолова-Сосса. К., 2016. Т.1. 198 с.
7. Історико-архітектурний опорний план м. Хмельницький з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів. Картографічні та іконографічні матеріали, сучасна фотофіксація / ген. дир. А. І. Звіряка, наук. кер. Л. В. Томілович, ГАП Л. О. Апостолова-Сосса. К., 2016. Т.2. 204 с.
8. Мазур Богдан Миколайович. Їх виколихала Хмельниччина: набір пам’яток для користувачів-учнів 5-9 класів / упор. Суховірська О. А. Хмельницький, 2008. URL: https://odb.km.ua/?dep=1&dep_up=1413&dep_cur=1415#gsc.tab=0 (дата звернення 07.05.2025).
9. Мазур Богдан Миколайович. Хмельничани - члени Національної спілки художників України: бібліогр. покажч. / Департ. інформ. діяльн, культ. та реліг. Хмельницьк. облдержадмін; Хмельницьк. ОУНБ. Хмельницький, 2022. С. 92-93.
10. Мазур Богдан Миколайович: Лауреати Національної премії. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. URL: https://knpu.gov.ua/winners/mazur-bohdan-mykolajovych/ (дата звернення: 07.05.2025).
11. Мазур Микола Іванович. Хмельницька міська рада. URL: https://devkhm.khm.gov.ua/node/17394 (дата звернення: 07.05.2025).
12. Мазур Микола Іванович. Хмельницький національний університет. URL: https://khmnu.edu.ua/mazur-mykola-ivanovych/ (дата звернення: 07.05.2025).
13. Мазур Микола Іванович. Хмельничани - члени Національної спілки художників України: бібліогр. покажч. / Департ. інформ. діяльн, культ. та реліг. Хмельницьк. облдержадмін; Хмельницьк. ОУНБ. Хмельницький, 2022. С. 93-98.
14. Олійник Ірина. Перші дні окупації Проскурова: про що розповідають світлини, викуплені на інтернет-аукціоні в Німеччині. Ye.ua. 09 трав. URL: https://ye.ua/istiriya/54471_Pershi_dni_okupaciyi_Proskurova__pro_scho_rozpovidayit_svitlini_vikupleni_na_internet_aukcioni_v_Nimechchini.html (дата звернення: 29.07.2024).
15. Пам’ятник жертвам репресій «Ангел Скорботи». Увічнені у бронзі та граніті: набір інформ. лист. / упр.культ., нац. та рел. Хмельницьк. облдержадмін; ХОБ для дітей ім. Шевченка. Хмельницький, 2013. Вип. 2. URL: https://odb.km.ua/index.php?dep=1&dep_up=563&dep_cur=1007#gsc.tab=0 (дата звернення 12.05.2025).
16. Пам’ятники міста Хмельницького: інформаційний довідник / упор. Колокольникова Т.М., Сінькова С.В. Хмельницький, 2014. С. 5-
17. Подимний реєстр Подільського воєводства 1493 року. Літопис Скали. 14 груд. URL: https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/12/1493.html (дата звернення: 14.04.2025).
18. Попова Ірина. Темні сторінки історії Проскурова: який квартал найбільше боялись в минулому? Khmelnytskyi-future. 02 квіт. URL: https://khmelnytskyi-future.com.ua/uk/eternal-temni-storinky-istoriyi-proskurova-yakyj-kvartal-najbilshe-boyalysya-v-mynulomu (дата звернення: 13.05.2025).
19. Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва: указ президента України від 10.10.2008 № 919/2008. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/919/2008#Text (дата доступу 07.05.2025).
20. Про затвердження містобудівної документації «Історико-архітектурного опорного плану м. Хмельницький з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів: рішення сорок другої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2020 № 86. Хмельницька міська рада. URL: https://www.khm.gov.ua/uk/content/pro-zatverdzhennya-mistobudivnoyi-dokumentaciyi-istoryko-arhitekturnogo-opornogo-planu-0 (дата звернення: 14.04.2025).
21. Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних матеріалів та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України: наказ Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09. Wikimedia Common URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7_%D0%9C%D0%9A%D0%A2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%B2%D1%96%D0%B4_13.07.2009_%E2%84%96_521-0-16-09.pdf (дата звернення: 14.04.2025).
22. Про затвердження Списку історичних населених місць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878. База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2001-%D0%BF (дата звернення: 14.04.2025).
23. Рожко-Павленко Л. Ф. Мазур Богдан Миколайович. Енциклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. Київ: Ін-т енциклопед. дослід. НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/article-60377 (дата звернення 07.05.2025).
24. Рожко-Павленко Л. Ф. Мазур Микола Іванович. Енциклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. Київ: Ін-т енциклопед. дослід. НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/article-60399 (дата звернення 07.05.2025).
25. Салій І. З. «Ангел Скорботи» у Хмельницькому: єдиний пам’ятник політичним репресіям в Україні. Хмельниччина туристична. URL: https://turist.km.ua/ua/2023/11/26/angel-skorboty-u-hmelnytskomu-yedynyj-pam-yatnyk-politychnym-represiyam-v-ukrayini/ (дата звернення 16.05.2025).
26. Торчинська Н. М., Торчинський М. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області. Хмельницький: Авіст, 2008. 549 с.
27. Шпаковський С. М. Пам’ятний знак жертвам репресій «Янгол Скорботи». Звіт пам’яток історії та культури України: Хмельницька область. м. Хмельницький / ред. тому: І. Трунова, В. Лукашук, С. Шпаковський та ін. Хмельницький: ФОП Мельник А. А., 2019. Кн. 1. С. 216-217.
28. Proskurów. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Т. ІХ. Warszawa: Druk «Wieku», 1888. S. 53-