Мало хто знає, що Кам’янець-Подільський відомий своїми літописами та хроніками, в яких описано переломні сторінки історії міста та Поділля загалом. Більшість з літописів вже давно втрачені, і до нас дійшли лише окремі відомості. Одним з таких історичних джерел є «Літопис Хрестовоздвиженської церкви» (м. Кам’янець-Подільський) в якому описано невідому епідемію в одному з сіл на Кам’янеччині. Раніше в церкві зберігалося багато релігійної літератури та записів священників, найбільш ранні з яких датовані 1724 р. У кінці ХІХ ст. частину документів передали на зберігання в Подільське єпархіальне давньосховище. Найбільш цінні записи публікувалися в часописі «Подольские епархиальные ведомости». В одному з номерів за 1892 р. вміщено «Літопис Хрестовоздвиженської церкви», який описав священик М. Бахталовський. В перекладі українською текст літопису є таким:
«Коли прийшов 1886 рік, в селі Ріпинці [за 18 км від Кам’янця-Подільського] з’явилася страшна хвороба. Хвороба з кожним днем все більше і більше поширювалася та забирала за собою людей в молодому віці (25-40 років). Були такі дні, в які приходив священик і весь день проводив відправу по домівках прихожан, сповідуючи одних і втішаючи інших. Хвороба супроводжувалася такими проявами: людина, повністю здорова, відчувши сильну ознобу, падала втрачаючи свідомість. Через декілька годин від початку хвороби ставала повністю червоною, підвищувалась температура тіла. Хворий марив і забувався, якщо його клали на холодну землю. Серед захворівших дуже мало хто одужував, а більша частина помирали. Із тих хто одужав, довгий час відчував ураження деяких частин свого тіла. Так, наприклад, один втратив слух, інший залишився сліпим на одне око, третій збожеволів і т.д.
Страх охопив проживаючих в приході… З’явившись в Ріпинцях хвороба здавалась карою Божою, бо в сусідніх селах не було цієї хвороби, надзвичайно заразливої. Приїхавши в село лікар і постійний фельдшер, застосували всі доступні їм засоби, щоб послабити хворобу, проте все було марно.
Хвороба з швидкістю і великою силою ввірвалась в селянські хати, а постійний церковний дзвін, наводив сум на кожного із нас. Раптом, хвороба швидко зникла, всі хворі, а з них близько 136, одужали і через декілька днів в селі наступив спокій і тиша. Яка ж причина була раптового припинення хвороби?
16 березня прийшов до мене мій прихожанин, Йосиф Поворознюк, і в присутності декількох селян повідомив мені наступне:
– Неділі дві тому сниться мені, наче я іду на сільський схід. На вулиці поряд з магазином, я зустрів якогось старого, який йшов мені на зустріч. Зрівнявшись зі мною, візок ледь не перекинувся, проте я встиг підтримати його і між нами зав’язалася розмова.
– Ти куди ідеш? Запитав мене старий.
– На сільський схід, відповідаю я.
– Іди і скажи людям, нехай разом із священиком придбають Євангеліє, братське, тільки на добровільні пожертви.
– У нас є Євангеліє, відповів я.
– Я знаю, що є, проте воно куплене за нечисті гроші, – сказав старий. Я святитель Миколай, у вас залишилась одна вулиця, де немає хворих, але якщо ви не виконаєте моєї поради, то і тут будуть хворі і більша частина села вимре.
Я не знав, що мені робити і признаюсь, не надав значення даному сну. Через декілька днів мені знову приснився той же дідусь і нагадав про свою пораду. А вчора в сні знову з’явився він і сказав мені, якщо я не повідомлю священика, то через два дні помру. Про все це я і повідомляю вам, отець.
Селянин Йосиф Поворознюк, відомий мені, як чоловік чесний, тверезий і релігійний. На пригоду з ним я подивився не як на обману, а як на голос зверху, тому і розпорядився, щоб на наступне воскресіння, всі хто тільки може ходити, прийшли в церкву. Після літургії освятили воду, потім була відправлена молитва Св. Миколаю, а також Спасителю. Всі присутні, підходячи до хреста, були окроплені водою, а по закінченні Йосиф Поворознюк розповів свій сон. А я призвав християн до пожертви на придбання Св. Євангеліє. За загальною згодою вирішено було поставити біля церковних дверей запаковану кружку для згаданих пожертв, того ж дня поїхати в Кам’янець і взяти в позику Євангеліє. Так і було зроблено. Вечором того ж дня ми благополучно повернулись з цінною для нас покупкою. Кожному із нас якось легко почувалось, а особливо мені, коли в дома мені повідомили, що ніхто цього дня не помер, також ніхто і не потребував сповідатись. Наступний день теж пройшов спокійно, а через два тижні після цієї події про хворобу стали забувати. Одним словом, відбулось те, що на мові віруючої людини називається дивом. Подивились в кружку і в ній було 58 рублів. Позика негайно була погашеною. Все вищеописане є дійсністю, яку може підтвердити кожний ріпинецький житель.
Пройшов деякий час, і я став шукати причин, що це за нечисті гроші, на які придбано в церкву Євангеліє. І я дізнався наступне: багато років тому назад один із ріпинецьких селян був зданий поміщиком в солдати. Відомостей про нього ніяких не було, і рідня забула про нього. В 1868 чи в 1869 році одержано звістку, що відданий в солдати селянин був засланий в Сибір (причина цього невідома), де він і помер, залишивши після себе 360 рублів. Селянин с. Ріпинець Даміан Снігур, як єдиний рідний покійного, після цього одержав гроші і за 50 рублів придбав в церкву Євангеліє. Розпитуючи селян про засланого в Сибір, я дізнався, що покійний відзначився дурними нахилами і був відданий в солдати, як порочний член суспільства».
На цьому літопис завершується. Немає відомостей про те, що це була за хвороба та даних чи хворіли нею люди за межами села.
Валентин Пагор,
науковий співробітник
НІАЗ «Кам’янець»
