Технічна діяльність у сфері благоустрою єпархіального архітектора Дмитра Освальда
У статті висвітлюються питання, пов’язані з розвитком Кам’янця-Подільського у ХІХ ст., обслуговуванням побутових потреб мешканців міста, діяльністю єпархіального архітектора Дмитра Освальда по удосконаленню санітарного очищення домоволодінь.
Ключові слова: Кам’янець-Подільський, «Міське положення», благоустрій, Дмитро Освальд, бочечна система.
1793 року, після другого поділу Польщі, Кам'янець-Подільський відійшов до Російської імперії та став центром Подільського намісництва, згодом губернії, і повіту. У ньому почали діяти державні та повітові установи – губернські правління та канцелярія, казенна палата, приказ громад, опіки, палати судів та інші, а також перебував військовий губернатор. На поч. ХІХ ст. місто стало осередком найбільшої (за кількістю парафій і віруючих) у Російській імперії єпархії – Подільсько-Брацлавської. Тут розмістилась резиденція православного єпископа і духовна семінарія. Відкривались нові навчальні і культурно-просвітницькі заклади. Окрім того, в першій пол. ХІХ ст., після приєднання Буковини і Бесарабії до Росії та зникнення воєнної небезпеки для Поділля, активізувалась підприємницька діяльність у місті. Все це сприяло притоку населення до міста і збільшенню кількості його мешканців, зокрема у 1790 р. тут мешкало 3,3 тис. осіб, у 1833 р. – 12,24 тис. осіб, у 1862 р. – 22,77 тис. осіб [10, с.16.].
Проте, розвиток міста стримувало його розташування на утвореному петлею каньйону р. Смотрич острові площею біля 120 га., що з’єднувався із передмістями лише Замковим мостом на вузькому перешийку. Проектними планами 1842 р., 1861 р. передбачався ріст Кам’янця-Подільського на схід, але в повній мірі містобудівне освоєння лівобережжя і формування нової міської частини – «Нового плану» розпочалося після відкриття Новопланівського мосту в 1874 р. Але до цього часу чисельність населення у Старому місті лише зростала, тому вільні ділянки інтенсивно забудовувались, а існуюча забудова ущільнювалась.
В цей період гостро постало питання благоустрою, санітарії і забезпечення городян елементарними умовами для проживання. Кам’янець-Подільський, як і більшість міст Російської імперії, не був забезпечений інженерними мережами. До міста воду, часом не належної якості, постачали публічні водовози бочками з річки або з позаміських криниць [10, с.8 ].
Але справжньою катастрофою для міста була погана організація збору і вивозу нечистот, яку виконували приватні асенізатори. Сучасники відмічали антисанітарію і сморід у місті [5, с.13-14; 8, с.11; 10, с.9-10]. На пошуки шляхів її розв’язання спрямовували свої зусилля члени Товариства Подільських лікарів. Зокрема, 15 березня 1864 р. на засіданні Товариства відомі подільські лікарі і громадські діячі Олександр Кремер та Юзеф Ролле представили доповідь «Кам’янець. Площі і вулиці, стоки та канави», де вказали на недосконалість міської системи видалення нечистот і запропонували використати досвід Лондона: прокласти міську каналізаційну мережу та обладнати будівлі ватер-клозетами. Однак, вони були свідомі того, що реалізація такого дороговартісного проекту у місті була малоймовірна на той час [10, с.11-15].
16 червня 1870 р. було прийнято «Міське положення» в рамках реформ місцевого самоврядування [2]. Цей документ став загальноросійським законодавчим актом, який надавав міському самоврядуванню більшої самостійності, визначав його статус, права і обов’язки, встановлював процедуру формування міських органів та їх діяльність, розглядав майнові і фінансові питання тощо. Розділом ІІІ Положення до компетенції міської думи були віднесені питання благоустрою міста, зокрема ст. 103 розглядала серед інших:
- порядок утримання у справності і чистоті вулиць, площ, мостових, тротуарів, мостів та гатей, а також стічних труб, каналів, ставків, колодязів, канав та природних проток;
- чищення дворів, влаштування і чищення помийних ям та відхожих місць:
- запобіжні заходи проти псування води.
Але невеликі міські бюджети у перші пореформенні часи не давали можливості повноцінно займатися покращенням комунальних послуг, у тому числі питанням утилізації міських відходів. Так, у Кам’янці-Подільському спеціальна міська служба – асенізаційний обоз, що займалась вивезенням нечистот, з’явилась лише на поч. ХХ ст., тому актуальність даного питання зберігалась тривалий час [4, с.206].
До пошуків шляхів її вирішення долучився архітектор Подільської єпархії Дмитро Миколайович Освальд, який у 1874 р. писав: «В місті Кам’янці ...навіть в казенних будівлях вигреби так погано влаштовані, що нечистоти просочуються в ґрунт і колодязі; в приватних будівлях вигребів, власне кажучи, зовсім не існує. Вивіз нечистот здійснюється у звичайних, притому незакритих бочках, так що по дорозі нечистоти виплескуються і розповсюджують сморід. Втім, мешканцями нерідко використовується ще більш примітивний спосіб: переважно під час дощу, заради економії, нечистоти з ретирад і помийних ям випускаються прямо на вулицю» [7, с.61].
Розуміючи, що впровадити на той час каналізаційну систему в Старому місті є неможливим через кам’янистий ґрунт, відсутність достатньої кількості води і чималу вартість реалізації проекту, Освальд зосередився на удосконаленні існуючої системи бочечного збору та утилізації відходів. За приклад архітектор взяв успішно функціонуючу тривалий час систему асенізації у м. Грац в Австрії.
Свої пропозиції він опублікував у статті «Бочечна система влаштування ретирад» в травневому (№5) випуску за 1874 р. щомісячного ілюстрованого журналу Імператорського Санкт-Петербурзького товариства архітекторів «Зодчий», який друкував матеріали з питань архітектури, будівництва, міського благоустрою та інше [7, с.61-62]. До неї він додав креслення трьох варіантів системи (іл. 1).
Архітектор запропонував влаштувати таку бочечну систему, яка б могла встановлюватись як в новозбудованих будівлях, так і в існуючих. На його думку, це не потребувало значних коштів, складних технічних рішень і значних площ. Крім, того в подальшому експлуатація цієї системи була б більш економна у порівнянні з очисткою ретирад.
Запропонована система складалась з накопичувальної бочки ємністю до 250-300 відер, яку встановлювали в апаратних камерах у підвалах, під сходовим маршем або під тротуаром, та спускних труб і воронок. Значну увагу він приділив деталям системи, завдяки яким вона мала забезпечувати надійну роботу і дотримання санітарних вимог. Зокрема, бочка мала бути міцна, герметична, стягнута металевими обручами і обвуглена з середини. При транспортуванні наповненої бочки її кришка щільно закривалась за допомогою залізної обойми і клина. Воронка – металева або керамічна у вигляді усіченої піраміди. Нижній отвір воронки повинен щільно входити в отвір бочки, верхній – відповідати розмірам спускної труби, щілина між бочкою і воронкою – замазана глиною. Поверхня воронок і труб повинна бути осмолена, а шви – ретельно законопачені.
Дмитро Освальд визначив оптимальні розміри апаратної камери в залежності від кількості бочок і вимоги до її облаштування, зокрема обов’язкове влаштування вентиляції та використання дезінфікуючих засобів. З метою запобігання розповсюдженню неприємних запахів і просочуванню нечистот в ґрунт він радив влаштовувати у камері кам’яне склепіння, підлогу виконувати з асфальту або керамічних плит, щільно підганяти та обмазувати глиною дерев’яні дошки перегородок і чорнових підлог верхніх поверхів. Двері до камери повинні бути вертикальними, в площині стіни, а горизонтальні допускалися лише як виняток. Для витягування і заміни бочок пропонувалось використовувати лебідку.
Редакція журналу схвально відгукнулась про статтю і запропоновану систему, зазначивши: «Очищення міст від нечистот складає в даний час найбільш нагальну потребу місцевих управлінь і, звісно, чим раціональніше буде застосована система видалення міських нечистот ..., тим санітарний стан місцевості буде досконалішим» [7, с.62].
У 1884-1885 роках Кам’янець-Подільська міська дума прийняла «Обов’язкову постанову «Про очистку дворів, влаштування і чистку помийних ям та відхожих місць», у якій зобов’язала застосовувати бочечну систему, слідкувати за герметичністю бочок та регулярною обробкою дезінфікуючими засобами як самих бочок, так і місць їх розміщення [6, с.68-70]. Отже можна впевнено стверджувати, що пропозиції єпархіального архітектора Дмитра Освальда щодо удосконалення системи збору і утилізації нечистот були враховані при прийнятті даної постанови та сприяли вирішенню питань благоустрою у місті.
Бібліографічна довідка
Дмитро Миколайович Освальд (1840-1891). Уродженець Тверської губернії, після навчання в 1859-1866 рр. у Будівельному училищі Головного управління шляхів сполучення і публічних будівель у м. Санкт-Петербурзі та нетривалої роботи помічником архітектора у Технічно-будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ Російської імперії, був направлений на роботу до Будівельного відділення Подільського губернського правління. Але ця робота передбачала виконання більше адміністративно-контрольних функцій, аніж творчих, тому того ж 1866 р. Освальд переходить на посаду єпархіального архітектора, де працює до 1877 р. За цей час на території Подільської губернії він збудував або перебудував майже 250 церков, як за власними, так і за зразковими проектами, використовуючи форми неоросійського та неовізантійського стильових напрямків. Самостійна архітектурна практика молодого архітектора розпочалась у 1867 р. із реконструкції костелу Діви Марії і св. Йосипа Обручника монастиря кармелітів у православний собор ікони Казанської Божої Матері, що завершилась у серпні 1878 р. За чималу проектну діяльність Дмитро Освальд отримав у травні 1873 р. звання інженера-архітектора. В червні 1875 р. разом з протоієреями Євгеном Струмінським, Симоном Карчевським і Мойсеєм Дороновичем приймав участь у розборі архівних документів консисторії. Ймовірно, Освальд як єпархіальний архітектор здійснював відбір проектної документації. В 1876 р. він одружився з Марією Степанівною Лозинською, сестрою відомого російського лікаря і народовольця Костянтина Степановича Лозино-Лозинського. З 1878 р. до початку 1884 р. керував зведенням церков на території Варшавського генерал-губернаторства. Після повернення того ж року до Петербургу приймав участь у роботі Технічно-будівельної комісії Міністерства внутрішніх справ Російської імперії з розроблення нормативно-правових актів щодо церковних будівель. З лютого 1885 р. як казанський губернський архітектор займався розробкою генплану м. Казані. Пізніше працював на посаді губернського інженера у Будівельному відділенні Віленського губернського правління. У 1886 р. Дмитро Освальд повернувся до роботи у Міністерство і був відряджений виконробом на будівництво будинку божевільних неподалік Варшави, яке завершив незадовго до своєї смерті. За час своєї професійної діяльності збудував (за непідтвердженими даними) біля 420 храмів, з них 250 – у Подільській губернії, 70 – у Варшавському генерал-губернаторстві та 100 – у Казанській губернії [1; 9, с.95; 3, с.171].
Джерела та література :
Барановский Г.В. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища). 1842-1892. Издание Института гражданских инженеров. СПб.: Типо-Литография Н.Л. Пентковского, 1893. С.255-256.
- Высочайше утвержденное Городовое положение 16 июня 1870 г. Diletant. Media. URL: https://diletant.media/articles/38496989/ (дата доступу 10.06.2022).
- Гайдарова Г.Н. Взаимодействие национальных культур в архитектуре Казани 1840-1910 годов: дис. на соиск. уч. степени канд. архит. Том.1: 18.00.01 / Московский архит. ин-т. Москва, 1986. 189с.
- Єсюнін С.М. Міста Подільської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст..: монографія. Хмельницький: ФОП Мельник А.А., 2015. 336 с., іл.
- Подоль. Записки проезжего. Киев: типография И.А. Давиденко, 1866. 115 с.
- Сборник действующих в г.Каменец-Подольске обязательных постановлений городской думы/ сост. Езерницкий А.А. Каменец-Подольск, типография Св. Троицкого Братства, 95 с.
- Освальд Д. Бочечная система устройства ретирад (с чертежами). Зодчий. 1874. №5. С. 61-62.
- Сементовский А.М. Каменец-Подольский. Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. Кн. 4. СПб., 1862. С.1-78.
- Старенький І.О. Діяльність подільського духовенства зі збереження архівної спадщини на території Поділля в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Краєзнавство. 2013. №1. С.95-102.
- Kremer Aleksander, Józef Kamieniec. Place i ulice, kanały i ścieki. Materyały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. Warszawa: August Liefeldt, 1865. 45 s.
УДК 272-523(477.43/.44)(092)
Л. Й. Рудюк,
учений секретар НІАЗ «Кам’янець»
Додатки
Іл. 1. Додаток до випуску №5 за 1874 р. журналу «Зодчий».
Креслення до статті Д. Освальда «Бочечна система влаштування ретирад»