Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Головна Контакти Віртуальна
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    https://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com





    Що треба знати про діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини


    »Читати більше

    Схема туристичного оглядового маршруту «Фортифікація Старого міста» по по каньйону, «Сакральна архітектура Старого міста» в Кам’янці-Подільському


    »Читати більше
  • НІАЗ » Новини Заповідника » Видатні особистості » ІСТОРІЯ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО НА СТОРІНКАХ ЛІТОПИСУ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

    ІСТОРІЯ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО НА СТОРІНКАХ ЛІТОПИСУ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

     Опубліковано: 4-02-2025

    ІСТОРІЯ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО НА СТОРІНКАХ ЛІТОПИСУ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

       В лютому 2025 р. виповнюється 355 років від народження видатного козацького літописця Самійла Величка, який описав маловідомі факти облоги Кам’янця-Подільського військом Богдана Хмельницького. Раніше літопис детально не досліджувався, оскільки він зберігався у Санкт-Петербурзі. Лише коли копії оригіналу викупив Гарвардський університет, було підготовлене повне академічне видання літопису. Перша презентація видання літопису Самійла Величка відбулася в Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська Столиця» 14 жовтня 2020 р.

       Самійло Величко народився 11 лютого 1670 року в козацькій родині в селі Жуки, що на Полтавщині. Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку.

       Після успішного складання іспитів Самійло став спудеєм Києво-Могилянської колегії, де опанував латинську, німецьку та польську мови. У 1690 році, закінчивши навчання, Величко отримав посаду канцеляриста при Генеральному військовому писарі Василю Кочубею. На цій посаді він працював 15 років. Входив до складу Генеральної військової канцелярії, де служив старшим канцеляристом приблизно чотири роки – до моменту падіння Василя Кочубея. У канцелярії він виконував секретні доручення і брав участь у дипломатичних місіях гетьмана Івана Мазепи. Опрацьовував таємну кореспонденцію, про яку навіть Іван Мазепа не мав відомостей.

       У кінці 1708 року Самійла Величка заарештували і ув’язнили через його зв’язки з Василем Кочубеєм. До 1715 року він перебував у неволі в Чернігівському краї. Після звільнення Величко вже не повернувся на державну службу. Спочатку він оселився в Диканьці, а згодом переїхав до рідного села Жуки. Там він викладав, займався літературною діяльністю й дослідженням історії української козацької держави.

       Літописець зібрав значну бібліотеку, яка містила історичні хроніки, літописи, оригінальні документи та художні твори. Саме ці джерела він використовував під час написання свого літопису. Багаторічне напруження та ув’язнення негативно вплинули на здоров’я Величка: він осліп і диктував нові сторінки свого твору найнятим писарям.

       Останні роки життя Самійло Величко провів у селі Жуки, де й помер після 1728 року. Він залишив у спадок великий історичний твір, написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної говірки. Літопис зберігся лише частково. Рукопис містить ілюстрації, зокрема портрети українських гетьманів. Охоплює події української історії з 1648 до 1700 років.

       Сторінки літопису прикрашають численні поетичні твори. Їх захоплено перечитував Тарас Шевченко, який писав: «Я їх вже напам’ять читаю. Оживає моя мала душа, читаючи їх!»

       Літописець прагнув об’єктивно відтворити події, описуючи їх такими, якими вони були насправді. Наприклад, він згадує, як Максим Кривоніс улітку 1648 року здійснив похід під Кам’янець: «Від Бара Кривоніс із військом подався був брати Кам’янець-Подільський, але, побачивши, що добути його не з руки, повернувся звідти до Хмельницького».

       1-2 червня 1652 року відбулася битва під горою Батіг біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині. У цій битві козацьке військо здобуло переконливу перемогу. Польська піхота була майже повністю знищена, втратили життя також половина гусарів Речі Посполитої та 5-7 тисяч слуг. Текст літопису: «Отаку одержав Хмельницький веселу й щасливу для себе і страшну, шкідливу та жалісну для поляків перемогу під Батогом. Він і далі попустив віжки своєї військової охоти і, знаючи через утікачів, що в Кам’янці-Подільському зібралася численна шляхта з великими багатствами, намірився завітати туди, не гаючись, зі всім козацьким та ординським, яке мав тоді Карач-мурза, військом. Він сподівався, що Кам’янець-Подільський через нужду і голод, які там панували, швидко й без воєнної відсічі здасться йому, і, якби з тим пощастило, мав намір відпровадити звідтіля до Ясс свого сина Тимоша, а кам’янецькою здобиччю добре винагородити орду.

       Коли в Польщі дізналися, що польські війська розгромлено під Батогом ущент, заволодів поляками страх і жах і відновилося та повторилося все те, що діялося там після Корсунської поразки. Хмельницький, подумавши і відклавши кам’янецький похід, рушив був на Львів і далі на Польщу, маючи всюди перед собою розчинений і безборонний край, однак через якісь причини чи за особливим божим бажанням його від того наміру відвело, і він спинив цей похід, а, завернувши біля Вінниці, потяг до Кам’янця-Подільського. Досягши його, він міцно й тісно обклав з ордою фортецю, був-бо спершу певен з облоги і мав надію добути з того користь. Однак після кількатижневої загайки побачив марнотність своєї надії і написав у Кам’янець листа. В ньому він засвідчив, що на Батозі розніс ущент польські війська, які були з гетьманом Калиновським, іще більше, ніж під Корсунем, та й гетьман не минув його рук; що йому дісталася коронна артилерія, і через це шляхта, яка залишилася жива, вдалася навтьоки до міцних своїх фортець та замків, а інші повернули очі до річкових суден на Віслі й до морських берегів. Навіть сам король хутко покинув свою столицю і втік у німецькі країни, а Польща лишилася таким чином порожня, без військових людей, і вже не має надії зберегти свою цілість. Хмельницький ознаймував все це кам’янецьким обложенцям і запропонував, щоб ті не мордували себе цією тісною облогою, здалися йому, Хмельницькому, самохітно і віддали йому воєнну кам’янецьку амуніцію. Обложенці вчинили йому на це прикру відповідь, тоді він, обклавши Кам’янець тісніше, почав сильно бити по ньому з гармат. Одначе важко було щось вдіяти уфундованому всесильною божою правицею Кам’янцю, хіба що голодом його виморити. Але орда, побачивши, яка то марна справа здобувати Кам’янець, зважила, що Хмельницький даремно марнує тут силу, і збурилася, бо завів їх і затримав під Кам’янцем стільки часу, за який вони могли б аж із Вісли повернутися зі здобиччю й полонянами… Отож він і собі пішов від Кам’янця, нічим йому не зашкодивши…».

       Відомо, що Богдан Хмельницький перебував під Кам’янцем протягом двох тижнів. Він обстрілював місто з гармат, але так і не здійснив жодного штурму. Облога розпочалася 8 червня і тривала до 23 червня 1652 року. Хмельницький змушений був відступити від Кам’янця, оскільки татари залишили поле бою. Втома війська, а також початок епідемії значно послабили його військо.

       Завершуючи свій твір, Самійло Величко звернувся до читачів: «Ласкавий читальнику, коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то може воно так і є…, але не знищуючи й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом».

    Перша сторінка літопису Самійла Величка

    Валентин Пагор,

    науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець»,

    кандидат історичних наук

     

     
     

    Положення про НІАЗ "Кам'янець"

     

    Фонди НІАЗ «Кам’янець»

     
     

    НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «КАМ’ЯНЕЦЬ» (далі – Заповідник) є адміністрацією історико-культурного заповідника в розумінні ст. 32-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», створеним постановою Ради Міністрів Української РСР від 18.05.1977 року № 298 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Кам’янці-Подільському». Статус національного надано Заповіднику згідно з Указом Президента України від 30.04.1998 року № 396 «Про надання Кам’янець-Подільському державному історико-архітектурному заповіднику статусу національного».

      Детальніше

     

    Особливості формування фондової збірки окреслились пріоритетними напрямками діяльності Заповідника на усіх етапах його існування, а саме у сферах пам’ятко-охоронної, науково-дослідної, реставраційно-реабілітаційної, фондової, культурно-освітньої, виставково-експозиційної роботи. В Заповіднику здійснюється формування, комплектація, вивчення музейних, архівних, бібліотечних фондів.

      Детальніше

     
     

    Історія НІАЗ "Кам'янець"

     

    Акція "7 чудес України"

     
     

    Багаторічна ініціатива кам'янчан, щодо збереження історико-архітектурної спадщини Старого міста була успішно завершена 18 травня 1977 року, коли в Києві Рада Міністрів УРСР підписала постанову:

     «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам'янці-Подільському»

      Детальніше

      Всеукраїнська акція "7 чудес" була ініційована відомим політиком Миколою Томенком і стартувала в травні 2012 року. Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання 7 чудес. З них був складений список 100 претендентів.

      Детальніше

     
  •  
  • Випадкові фрази: