Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Головна Контакти Віртуальна
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    https://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • НІАЗ » Дослідження НІАЗ "Кам'янець" » О.В. Вільчинська. Декоративний палацовий живопис ХVІ- початку ХІХ ст. в Україні: проблематика вивчення та збереження.

    О.В. Вільчинська. Декоративний палацовий живопис ХVІ- початку ХІХ ст. в Україні: проблематика вивчення та збереження.

    АвторАвтор: admin2  Опубліковано: 5-05-2021

    УДК 75.052:728.82(477)"15/18"]:351.853                                                              

                                                    О. В. Вільчинська

    Головній зберігач фондів, Національний

    історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”

    Декоративний палацовий живопис ХVІ- початку ХІХ ст. в Україні: проблематика вивчення та збереження.

       Анотація: У статті висвітлюється питання монументального живопису ХVІ - початку ХІХ ст., який притаманний в оздобленнях магнатських палаців та замків України. Розглядається палацовий живопис з будинку по вул. Вірменській, 2а, в м. Кам’янці-Подільському. Визначається проблематика вивчення та збереження пам’яток монументального живопису.

       Ключові слова: монументальне мистецтво, монументальний живопис, сакральна пам’ятка, інтер’єр, екстер’єр, бароко, класицизм, композиція, алегорія.

       Пам’ятки монументального мистецтва є справжньою окрасою архітектурних споруд - сакральних пам’яток, замків та магнатських палаців, які донесли до нашого часу велич історичних епох та мистецьких смаків, розвиток духовної культури та розкриття релігійно-філософського міркування. Пам’ятки монументального мистецтва, а це передусім монументальний живопис та скульптура, надавали спорудам власного неповторного архітектурного стилю, збагачуючи їх інтер’єри та екстер’єри.

       Пам’ятки мистецької спадщини становлять для нас дослідницький інтерес не тільки у культурологічній, мистецтвознавчій, історичній сферах, а і в пам’яткоохоронної діяльності, адже їх розглядають як складову частину архітектурних споруд.

    Для здійснення обліку та встановлення стану збереження творів мистецтв у пам’ятках архітектури, протягом 1988-1997 р.р. було проведено їх інвентаризацію, яку було ініційовано Держбудом України. За результатами інвентаризації було обстежено 800 пам’яток, за якими визначено, що 70 відсотків образотворчої спадщини зберігається в пам’ятках архітектури, а 30 відсотків представлено у музеях України [16, с. 132].

       Актуальним залишається питання пов’язане з відображенням об’єктів мистецької спадщини у «Зводі пам’яток історії та культури України»: розглядаються нові наукові підходи до проблеми відбору пам’яток, їх поцінування й класифікації [6].

    На сьогодні, наявність творів мистецтва в пам’ятках архітектури фіксують та описують в “Паспорті об’єкта культурної спадщини”, який виготовляють наукові установи, а також працівники Національного історико-архітектурного заповідника “Кам’янець” (далі НІАЗ “Кам’янець”).

       Незважаючи на багато-численні втрати, в Україні збереглися автентичні твори монументального мистецтва, які відносяться до різних історичних епох і художніх стилів. На жаль, значна частина пам’яток дійшла до нашого часу в фрагментарному стані. Найпоширенішими видами монументального мистецтва з найдавніших часів до ХVІІІ ст. включно, який представлений у всіх регіонах України, був монументальний живопис: фрески, мозаїка, стінописи, панно, вітражі, які складали одне ціле з архітектурними спорудами [6, с.10-11].

    Метою даної статті є розгляд світського монументального живопису ХVІ- початку ХІХ ст., який притаманний в оздобленнях магнатських палаців та замків України, визначається проблематика їх вивчення та збереження. Об’єктом дослідження є монументальний живопис з будинку по вул. Вірменській, 2а, в м. Кам’янці-Подільському, який є зразком палацової забудови міста ХVІІІ ст.

       Світський монументальний живопис був зафіксований в документальних джерелах на території України з другої половини XVI - першій половині XVII ст. Він був представлений декораціями парадних приміщень замків ( в Стрию, Добромилі, Підгірцях), фресковими розписами (будинок Красовського у Львові), монументальними портретними зображеннями в інтер’єрах (портрет ігумена Кирилівського монастиря в Києві, 1614 р.) [6, с.19-20].

       При розгляді монументального живопису ХVІІ-ХVІІІ ст. можна зауважити, що він розвивався під впливом західноєвропейського мистецтва в поєднанні з місцевими традиціями. Настінні розписи в магнатських палацах України були звичайним явищем та зображали дух сучасної епохи зі своїми суспільними, моральними, релігійними та філософськими поглядами. Виконувались вони в пізньо-бароковому стилі, який був розповсюджений в Італії, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Чехії. В різноманітті настінних розписів перепліталися історичні та міфологічні сюжети, біблійні сцени з легендами про античних богів тощо. Монументальному живопису в цей час притаманні динамічність, рух та експресія, складні багатофігурні композиції, пишність драпіровок, алегоричність зображень та символів, велика кількість архітектурних мотивів. В цей період, багатство оздоблення інтер’єрів приміщень спонукало розташовувати монументальний живопис на стелі в плафонах, які полегшували архітектурні форми та ілюзорно розширювали внутрішній простір. Монументальний живопис був окрасою замків в Добромилі, Олеську, Жовкві, Рівному та інших. Винятковим декоруванням приміщень відзначався палац у Підгірцях, що на Львівщині: десятки залів були прикрашені розписами та картинами, сотнями копій визначних західних майстрів - Рубенса, Леонардо да Вінчі, Тіціана, плафонними розписами на міфологічну тематику, батальними сценами тощо. На сьогодні в підгорецькому палаці зберігся лише декор екстер’єру. Плафони з зображенням батальних сцен, міфологічними сюжетами та різноманітними портретами чудово вписувались в інтер’єр Бережанського замку. Декоративний живопис та мозаїчні композиції з алегоричними зображеннями прикрашали убранство замку-палацу Радзівілів у м. Олика, що на Волині. Для магнатських палаців була притаманна і мисливська тематика, такий стінопис прикрашав Білу залу Олеського замку, який відносився до місцевого цехового живопису. Але в більшості ці пам’ятки монументального живопису зазнали непоправних втрат [4, с.167-168, 193; 6, с.23; 3, с.122-125, 144-146 ].

       Наприкінці ХVІІІ- першій половині ХІХ ст. тематичні декоративні розписи прикрашають міські та маєткові палаци місцевої аристократії та царських фаворитів, які отримали землі в Україні. У цих палацово-пар­кових ансамблях поєднувались ознаки класицизму та романтизму. Світський монументальний живопис в цей час набуває нових стилістичних ідей, бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю та просто­тою. Не дійшли до нашого часу розписи ХVІІІ ст. з палаців родини Розумовських, споруджених на Черкащині і Сумщині; палаців гнерал-губернатора Новоросійського краю Потьомкіна в південних містах України, а також декоративне малярство будинку Київської академії, Переяслівської колегії, палацу переяславських архієреїв та інших. Частково приклади монументально-декоративного малярства збереглися у палацах М.Воронцова і С. Потоцького в Одесі (30-ті р.р. ХІХ ст.), в будинку Одеської біржі тощо [6, с.26].

       Палаци Кам’янця на Поділлі, які вирізнялися від іншої забудови міста розмірами та пишністю архітектурного рішення, були позбавлені оборонних рис та мали цілком світський характер. Палаци належали польській шляхті, вищим колам української та вірменської громади, духівництву. Протягом ХVІІІ ст. місто зазнало значних архітектурних змін, після повернення з турецької окупації під владу польській корони, в цей час було побудовано та реконструйовано більшість споруд. Палаци, які розташовувались переважно в центрі міста, мали високохудожнє оздоблення в стилі ренесансу з елементами бароко. До нашого часу збереглося чотири палаци - католицького та вірменського єпископів, палаци магнатів Рациборовського та Чарторийського [14, с. 253-255].

       З існуючих палаців Кам’янця, лише один зберіг фрагменти світського монументального живопису з оздоблення інтер’єру - це палац Рациборовського (Рис. 1.). Будівля розташована в південних “вірменських” кварталах міста по вулиці Вірменській, 2а (бувша вул. Свердлова, 2а). Найбільш ранні відомості про споруду відносяться до ХVІІ ст., ймовірно вона належала вірменам. У історичній літературі будівля відома також як комендатура, реконструйована у 1770 році архітектором, комендантом фортеці Яном де Вітте. За описом Кам’янця 1789 року палац згадується як шляхетська садиба багатих подільських магнатів Рациборовських. З 1800 по 1802 рік палац належав генерал-лейтенанту, графу Йозефу де Вітте. Іконографічні джерела, а саме детальні плани садиби за 1800 та 1805 роки, надають уявлення про формування садиби на межі ХVІІІ-ХІХ ст. з розпланованим на терасах садом. Капітальний другий поверх палацу був надбудований у 1843 році. Протягом 19-20 ст.ст. будівля змінює власників та пристосування: приміщення чиновників військового шпиталю, жіноча гімназія, приватні володіння, в радянські часи ­- технікум іноземних мов, єврейська школа, дитячий садок. У 1990-х роках планувалось використовувати палац під Польський дім, Український бізнес-клуб. На сьогодні це приватне володіння [8, с.5-14; 14, с.256-258;2 ; 5, с.232-235].

     

       Комплексні дослідження та реставрація палацу Рациборовських почалися наприкінці 1980-х років. Науково - проектну документацію на проведення ремонтно-реставраційних робіт було розроблено інститутом “Укрпроектреставрація” (автор проекту Полегкий В.А.). У ході проведення комплексних наукових пошуків, фахівці інституту не виявили монументального живопису під товщею багатошарового пофарбування. Плафонний живопис було розкрито в процесі здійснення самих реставраційних робіт. Розписи прикрашали стелю найбільшої кімнати 1 поверху (площею 44,2 м2, вистою 3,65 м), розташованої в найдавнішій південній частині будинку. Чотири плафони під-овальної форми, оздоблені ліпним бароковим декором розділяла по довжині з півдня на північ орнаментована балка (Рис.2.). Розписи було виконано олійними фарбами по прогрунтованій вапняно - піщаній штукатурці, яка кріпилася на дерев’яну основу стелі з набитою дранкою, очеретом та металевим дротом. Розписи одного плафону було повністю втрачено, а збережені фрагменти живопису демонтовано та перенесено разом із шаром тиньку на нову основу з дюралюмінію. Роботи по обстеженню, переносу, реставрації живопису проводились Київською міжобласною спеціальною науково-реставраційною виробничою дільницею з реставрації творів живопису з 1987 по 1990 роки (Рис.3.). До цієї роботи були залучені художники-реставратори А. Й. Марампольський та В.І. Полунін. [7, с.32-33; 10, с.2,3,12,13; 12; 11; 2].

       Фахівцями було встановлено, що за характером розписів їх можна віднести до кінця ХVІІІ ст. [7, с.32-33; 10, с.2]. Аналізуючи історичний план 1805 р., на якому зафіксовано 1 - й поверху “занимаємого под жительство комендантом оной крепости”, бачимо в експлікації приміщення оздоблене плафонами зазначено як “Прийомной зал штаб иобер офицеров по Службе” [8, с.10, 30]. Про розкіш в оздобленні інтер’єру зали для офіцерів свідчать також збережені два різних білокам’яні дверні портали, оздоблені орнаментом рослинного та міфологічного характеру [9, с. 14, 15, 17; 13]. Тож можна припустити, що живопис було виконано саме в період використання будинку під комендатуру, де найбільшого оздоблення мала саме зала для офіцерів. Науковець, архітектор О. Пламеницька датує розписи другою половиною ХVІІІ ст., та зазначає, що вони знаходились у військовій комендатурі, та їх замовником поза сумнівом був комендант фортеці Ян де Вітте [15, с.514-515].

    Особливу увагу привертають сюжет та композиція плафонів, які до сьогодні не мають остаточного трактування та несуть у собі алегоричні зображення з різною атрибутикою на антично-міфологічну тематику. Кожний збережений плафон має свою завершену однопланову площинну композицію.

      

       Найбільш збережений плафон (156х214 см), що займав південно-східний кут стелі, у своєму зображенні має міфологічні ознаки. На сіро-голубому фоні зображено фантастичну постать з античної міфології – грифон у чорно-коричневих кольорах з хвостом лева, лапами та головою орла, двома крилами. Грифон зображено в профіль у динаміці кроку, голова повернута до вершника. На голові грифона зображено два вушка, з розкритого дзьоба видно червоний язик. Під грифоном земляна поверхня коричнево вохристих кольорів з незначною рослинністю. На грифоні сидить молодий оголений вершник, постать якого розвернута до глядача, його права рука тягнеться вперед, ліва торкається шолома на голові або підтримує накидний плащ за спиною. Шолом вершника орнаментовано у верхній частині зображенням очей та носу, по боках є крила, верхівка шолома увінчується змією, яка обернута до голови грифона. Риси обличчя вершника м’які, майже жіночі, рухи пластичні, граційні (Рис.4.).

       Другий плафон (150х151 см) має більші втрати поверхні живопису. На передньому плані зображено чоловічу постать купця (мореплавця, рибалки, торговця ?) в повний зріст, з розпростертими руками на фоні бурхливого моря. Динаміка його руху створює уявлення падіння назад, з-за відірваних від поверхні носків чобіт. Його вбрання багате - вохристого кольору довге плаття-сорочка підібрано поясом, поверх вдягнуто плащ - накидку червоного кольору, на ногах високі червоні чоботи. Біля його ніг з моря виглядає голова великої риби, на задньому плані видніється корабель з червоними вітрилами (Рис.5.).

    Фрагменти третього плафону (120х171 см), який займав північно-західний кут стелі, зображає темношкірого чоловіка в повний зріст, який лівою рукою обіймає верблюда, а правою тримає повідець. Його одяг складається з різнокольорового пір’я (вохристо-біло-червоного) у вигляді спідниці - пов’язки та головного вбрання. Як і в попередньому зображенні, постать розміщення з відірваними від поверхні пальцями ніг. На коричневій землі простежується рослинність зеленого кольору (Рис.6.) [10, с.3-4; 7, с.32-33].

       Всі три збережених плафони виконано в пастельних кольорах, з поєднанням на зображеннях людського, тваринного, міфічного, природного світу, які співіснують в одному алегоричному образі, за яким вони символізували певні моральні або фізичні якості. Ймовірно, усі чотири плафони висвітлювали єдину філософську ідею. Такі алегоричні зображення трактували філософські загальнолюдські ідеї того часу - уособлення чеснот, матеріального та духовного, чотирьох частин світу, зображали чотири пори року, чотири пори людського життя, чотири стихії тощо [1]. Цікаве трактування даних зображень подає О. Пламеницька, вважаючи, що в них зашифровано давні езотерично-філософські символи духовної еволюції людини - основного сенсу християнства. В них дослідниця вбачає алегорію розвитку від людини інстинкту, через людину подвійної природи, до людини, що піднялася над інстинктом і відкрила в собі душу. Сюжет четвертого втраченого плафону мав зображати кінцеву стадію духовної еволюції [15, с. 515]. Але, безперечно, складні, різноманітні за своїми сюжетами розписи, спонукають до подальшого пошуку нових трактувань їх зображення.

       В даних розписах простежується робота одного автора, який залишився для нас невідомим, як ще і не розкритими до кінця залишаються його художньо-філософські задуми. В другій половині ХVІІІ ст., десятки грандіозних розписів львівської барокової школи малярства було створено С. Строїнським та його учнями. На Волині та Поділлі над монументальними розписами працював Й. Прехтль, у тому числі ним було розписано інтер’єр костелу Тринітаріїв в Кам’янці на Поділлі. [6, с. 23; 3, с. 125-139]. Не виключає авторства розпису інтер’єрів комендатури Й. Прехелем або його учнями дослідниця О.Пламеницька [15, с. 515].

       На сьогодні декоративний плафонний живопис з палацу Рациборовського зберігається у фондах НІАЗ “Кам’янець”, він є складовою державної частини Музейного фонду України та потребує проведення повторних реставраційних робіт.

       Отже, декоративний палацовий живопис ХVІ- початку ХІХ ст. в Україні зберігся до нашого часу в нечисленній кількості, в більшості фрагментарно, та об’єднується з пам’ятками архітектури в єдину композицію. У своїй складній та багатій художній культурі монументальне мистецтво України віддзеркалює впливи Західної Європи. В пам’яткоохоронній сфері об’єкти мистецької спадщини потребують подальшого детального обліку та збереження. Не всім об’єктам монументального живопису приділено належної фахової уваги, залишається проблематика в їх науковій атрибуції. Пам’ятки мистецької спадщини є невід’ємною частиною історико-культурного надбання України та потребують не тільки їх вивчення, а і захисту з боку держави, який передбачає їх збереження та реставрацію.

     

    Джерела та література

    1. Алегорія в мистецтві бароко [Електронний ресурс]. - https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 04.05. 2020 р.)
    2. Бабійчук І.А. розписи з інтер’єру пам’ятки архітектури XVII-XIX ст.ст. житлового будинку по вул. Вірменській, 2а//Магістрат Руський: видання НІАЗ «Кам’янець». 2013. №4. С.4.
    3. Жолтовський П.М.. Монументальний живопис на Україні XVIIXVIII ст. Київ: Наукова думка, 1988. 162 с.
    4. Історія Українського Мистецтва, В Шести Томах. (М. П. Бажан-головний Редактор.).: Т. 3 Мистецтво другої половини XVII - XVIII століття / Ред. 3-го тому: П. Г. Юрченко (відпов. ред), П. М. Попов, П. М. Жолтовський. Київ,1968. 439 с.
    5. Кам’янець-Подільський: Туристичний путівник / [наук. Ред. О. Пламеницька, ред. О.Волков]. Львів – Кам’янець-Подільський: Центр Європи, 2003. 320 с.
    6. Ковпаненко Н.Г. Проблематика висвітлення мистецької спадщини у «Зводі пам’яток історії та культури України». К.: Інститут історії України НАН України, 2011. 120 с.: https://issuu.com/watra/docs/problemyvysvitlenia (дата звернення 20.04. 2020 р.)
    7. Маромпольський А.Й. Відкриття настінних розписів у Кам’янці-Подільському//Тези доповідей науково-практичної конференції «Реставрація , консервація, атрибуція пам’яток мистецтва на «Україні»». Кам’янець-Подільський, 1989 р.С.32-38.
    8. Науково-технічний архів НІАЗ «Кам’янець» (шифр 39/1). Жилой дом по улице Свердлова, 2а в г. Каменце-Подольском. Проект ремонтно-реставрационных работ. Комплексные научные изыскания. Историческая записка. Т.2. кн..5.УСНРПИ «Укрпроектреставрация». Киев, 1985 г. 38 с.
    9. Науково-технічний архів НІАЗ «Кам’янець» (шифр 39/23). Жилой дом по улице Свердлова, 2а в г. Каменце-Подольском. Предварительные работы. Т.1.УСНРПИ «Укрпроектреставрация». Киев, 1985 г. 25 с.
    10. Науково-технічний архів НІАЗ «Кам’янець» (шифр 39/2). Отчет по реставрации и переносу на новое основание фрагментов живописи потолка в памятнике архитектуры «Жилой дом» ХVІІ- XVIII в.в. по ул. Свердлова, 2 в г. Каменец-Подольском. КМХСНРПУ. Киев, 1990 г.27 с.
    11. Науково-технічний архів НІАЗ «Кам’янець» (шифр 36, Інв. 3543). Технічний паспорт на домоволодіння по вул. Свердлова, 2а в м. Кам’янці-Подвльському. Кам’янець-Подільське бюро технічної інвентаризації, 1979 р.
    12. Новікова Г. Загадкові малюнки// Прапор жовтня, 7 січня 1988 р.
    13. Новікова Г. Задля краси міста//Прапор Жовтня, 18 травня 1988 р.
    14. Осетрова Г.О. Палаци Кам’янця-Подільського у світлі історичних матеріалів//Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам’янець-Подільський, 2004.С.253-263.
    15. Пламеницька О.А. Фортеця Кам'янець. Сastrum Сamenecensis. (пізньоантичний-ранньомодерний час). Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В, 2012. 672 с.
    16. Сліпченко Н. Інвентаризація мистецьких творів у пам'ятках архітектури //Пам'ятки України: історія та культура. 2001. № 4. С. 132-135.
     
     

    Положення про НІАЗ "Кам'янець"

     

    Фонди НІАЗ «Кам’янець»

     
      Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (далі - Заповідник) є державним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом історико-архітектурного спрямування, що об'єднує комплекс нерухомих і рухомих пам'яток матеріальної та духовної культури, які становлять виняткову історичну, мистецьку, художню та наукову цінність. Державна реєстрація Заповідника проведена 25.05.1993р.

      Детальніше

     

    Особливості формування фондової збірки окреслились пріоритетними напрямками діяльності Заповідника на усіх етапах його існування, а саме у сферах пам’ятко-охоронної, науково-дослідної, реставраційно-реабілітаційної, фондової, культурно-освітньої, виставково-експозиційної роботи. В Заповіднику здійснюється формування, комплектація, вивчення музейних, архівних, бібліотечних фондів. Музейний фонд Заповідника належить до державної частини Музейного фонду України, який розподіляється на основний та науково-допоміжний. На сьогодні основний фонд Заповідника формують 9 інвентарних груп - «Археологія» (А), «Архітектурні деталі» (АД), «Нумізматика» (Н), «Документи» (Д), «Негативи» (Нг), «Фотокартки» (Ф), «Іконографічні матеріали» (Ік), «Образотворче мистецтво» (ОМ), Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ).

      Детальніше

     
     

    Історія НІАЗ "Кам'янець"

     

    Акція "7 чудес України"

     
     

    Багаторічна ініціатива кам'янчан, щодо збереження історико-архітектурної спадщини Старого міста була успішно завершена 18 травня 1977 року, коли в Києві Рада Міністрів УРСР підписала постанову:

     «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам'янці-Подільському»

      Детальніше

      Всеукраїнська акція "7 чудес" була ініційована відомим політиком Миколою Томенком і стартувала в травні 2012 року. Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання 7 чудес. З них був складений список 100 претендентів.

      Детальніше

     
  •  
  • Випадкові фрази: