Початок цієї історії був таким:

«Була неділя або, як говорили за «совєтів», «вихідний день», отже, інколи в неділю я міг поспати більше звичайного – до 7 години ранку. Тупіт і біготня під нашими вікнами розбудили мене. В голові майнула думка, що сталося щось надзвичайне. Через кілька хвилин вбігає в кімнату сестра дружини Ніна і перелякано сповіщає: «Війна! Німці оголосили війну СССР. Ваня і Стьопа прибігли додому і сказали, що їхній полк пішов уже на фронт. Уже бомбили багато наших міст, як Київ, Житомир, Одесу, Севастополь».

У великому кабінеті, за дубовим столом, зосередивши погляд на карті, сидів командувач 1-ї танкової армії Вермахту, генерал Ганс-Валентин Губе. Між червоних генеральських петлиць його кітеля виднівся Лицарський хрест, над яким блистіло золоте дубове листя і мечі. Генералу танкових військ нещодавно виповнилося 53. За свої роки він встиг пройти окопи і газові поля Першої світової війни, був отруєний, втратив руку, але здобув безцінний досвід ведення битв. Переживши гарячі зіткнення в Італії і Сталінградський котел, він стикнувся з новою проблемою. Його танковій армії загрожувало раптове оточення, адже нещодавно радянські війська 1-го Українського фронту зайняли найбільш протяжний 760-кілометровий фронт. Для здійснення прориву, Червону армію вже нічого не стримувало, навіть розкислі дороги.

Корінна київлянка, Ірина Хорошунова (1913-1993), походила з дворянства. ЇЇ батьки проживали в одному з кращих будинків на Андріївському узвозі. Ірина росла ерудованою дитиною, захоплювалася живописом та поезією. Коли настали 1930-ті роки, матір репресували, а далі війна і розстріл німцями сестри.

Пройшло декілька днів. Сніг розтанув і вже почало просихати. В повітрі, як це буває, відчувався перший запах справжньої весни. Але земля ще була чорною, як і все місто. На скелястому півострові тіснилися руїни історичних будинків, а перед містом непорушно стояла могутня Стара фортеця. На щастя, вона вціліла, хоча й неповністю. Одна з башт, яка внизу біля річки, залишилася без даху. Колись в давнину з неї підземним ходом в фортецю доставляли воду, за що вона й отримала назву «Водяна». Глибокі тріщини вкривали Лянцкоронську башту. Від попадання німецьких снарядів напівзруйнованими залишилися башти Комендантська і Денна.

Не пройшло і дня, як тривожна інформація надійшла від розвідників:

– Німці повертаються!

27 березня війська проскурівського угруповання армії Губе рушили на південь і зупинилися в лісах та населених пунктах вздовж доріг на північ поблизу Кам'янця-Подільського. Німці проводили активну розвідку в напрямку міста. Великі колони автомашин, танків та піхоти рухалися по шосе на Лянцкорунь. Неподалік від Макова противник зосередив до двох полків піхоти і близько 75 танків. В районі Боришківців – до 50 танків, Драганівки – 20 танків. На північно-східній околиці Кам'янця-Подільського – 15 танків і два батальйони піхоти. Передові загони противника мали завдання за всяку ціну захопити Оринин та Кам'янець-Подільський, і відкрити собі шлях для виходу з оточення.