У великому кабінеті, за дубовим столом, зосередивши погляд на карті, сидів командувач 1-ї танкової армії Вермахту, генерал Ганс-Валентин Губе. Між червоних генеральських петлиць його кітеля виднівся Лицарський хрест, над яким блистіло золоте дубове листя і мечі. Генералу танкових військ нещодавно виповнилося 53. За свої роки він встиг пройти окопи і газові поля Першої світової війни, був отруєний, втратив руку, але здобув безцінний досвід ведення битв. Переживши гарячі зіткнення в Італії і Сталінградський котел, він стикнувся з новою проблемою. Його танковій армії загрожувало раптове оточення, адже нещодавно радянські війська 1-го Українського фронту зайняли найбільш протяжний 760-кілометровий фронт. Для здійснення прориву, Червону армію вже нічого не стримувало, навіть розкислі дороги.
Адольф Гітлер, розглядаючи загрозу оточення армії Губе, мав власну думку. Щоб запобігти втраті територій, він оголошує найбільші міста України і стратегічні території розташовані на лінії фронту «фортецями». Директива фюрера №11 «Про укріплені місця» (Festung Platz) підписана 8 березня 1944 року повідомляла: «Фортеці повинні виконувати ті ж завдання, що і фортеці минулого. Вони повинні не допустити захоплення противником значущих з оперативної точки зору місць. Також на дозволяти оточити себе і тим самим зв'язати якомога більші сили противника. Тим самим вони повинні створити передумову для успішних контрударів». Для генерала Губе це рівнозначно піддатися оточенню і тримати оборону.
Обидві сторони мобілізували всі можливі сили. В цих умовах основне протистояння мало зав’язатися між німецькими і радянськими танками. Введення у бій великої кількості важких радянських танків «ІС-2», які вели вогонь 25-кілограмовими снарядами, створювало явну загрозу «Тиграм». Танк «ІС-2» дірявив «Тигра» наскрізь, пробиваючи обидві стінки броні з відстані 1 км. В цій ситуації Ганс-Валентин Губе мав надію на винищувач танків Насхорн (Nashorn), що у перекладі означає «Носоріг». Нова зброя була маневрена, з високою прохідністю і призначалася знищувати танки на великих відстанях. Снаряд «Носорога» входив в танкову броню, наче в пластилін. Окрім цього, залучення німецької авіації для створення «повітряного моста» давало надію генералу Губе на успішне протистояння.
 |
|
Винищувач танків Насхорн |
4 березня радянські війська розвинули наступ на всій території фронту. 7-10 березня передові частини радянських танкових з'єднань вийшли на рубіж Тернопіль-Проскурів. Гітлер, враховуючи успіхи радянських військ, вказані міста негайно оголосив фортецями і заборонив їх здавати. Швидко зорієнтувавшись, маршал Жуков наказав продовжувати наступ. Червона армія прорвалась у Західне Поділля і утворила загрозу оточення великого угруповання німецьких військ. Генерал Губе нічого не міг вдіяти і чекав подальших вказівок від Манштейна.
В кабінеті маршала Жукова кипіла робота. 11 березня Ставка поставила завдання 4-й танковій армії під командуванням Дмитра Лелюшенка розгорнути наступ на Кам'янець-Подільський. Необхідний темп спершу ніяк не вдавалося набрати. Протягом тижня командири з’єднань доставляли в полки боєприпаси, паливно-мастильні матеріали і продовольство. Вгледівши затримку, Георгій Жуков висловив невдоволення низькими темпами просування танкової армії, вимагаючи до 23 березня оволодіти Гусятином, а 24 березня – Кам’янцем-Подільським. Своє рішення він пояснив Лелюшенку таким чином: «Вашими діями я не задоволений. Не впізнаю Вас.
Замість рішучих і зухвалих дій, замість вмілого охоплення і обходу флангів противника Ви штовхаєтеся в лоб населеним пунктам, боїтеся обійти противника. У Вас немає взаємодії з Катуковим, який зайняв вже Чортків, а Ви плететеся черепашачим кроком в нього за флангом. Вимагаю різко переглянути своє керівництво військами і виконати поставлене завдання». Ініціативний Лелюшенко на прізвисько «Генерал «Вперёд!», не витримав критики і взявся негайно виконувати наказ маршала. У вкрай складних умовах, напружуючи сили, проявляючи винахідливість і кмітливість, командувач та військова рада 4-ї танкової армії робили все можливе і неможливе, щоб прискорити темп наступу. Доводилося використовувати танки для буксирування автомашин з пальним, на броню грузили бочки з пальним та ящики з боєприпасами. Наближалася велика битва, яка в західній літературі згодом отримає назву «котел Губе» або «блукаючий котел» (в німецькому варіанті – «Wanderеnden Kessel», англійському – «Wandering pocket»).
 |
|
Кам'янець-Подільський котел |
Ранком, 24 березня, 63-тя гвардійська танкова бригада армії Лелюшенка розігріла мотори і перетнула Збруч. Шлях був жахливим. Командир бригади згадував: «Дорога вела в Оринин – невелике містечко, яке розкинулося по обидва боки річки Жванчик. Рвані чорні хмари висіли над головою, часом лив холодний, їдкий дощ. Миготіли квадрати невеликих полів. До дороги притискалися лісові масиви». Колона підійшла до містечка. Німці очевидно поспіхом покинули Оринин. Дорога на Кам'янець-Подільський була вільною. Надвечір танки наблизилися до с. Довжка. Рев моторів трусив вологе повітря і здавався ще гучнішим, ніж є насправді. Німці здалека почули противника, але в темноті не змогли визначити силу бригади. Почалася загальна втеча в місто. На дорозі з Довжка в Кам’янець вони залишили близько 300 автомашин, пальне і майно. Німці збиралися тікати до своїх на північ, але їм перекрили шлях.
Того ж дня через Чемерівці на Жердя просувалася велика група радянських танків і мотострілецька бригада. Німецький генерал Г.-В. Губе стояв зі своєю армією біля Проскурова (Хмельницького), і нічого не міг вдіяти в ситуації, коли йому заходять в тили. Він змушений був залучити авіацію, яка скидала бомби на танки, що підходили до Жердя. В результаті атак штурмовиків біля Лянськоруня (Зарічанки) згоріло 4 радянські танки, 2 підбито, втрат зазнали мотострілки. В мемуарах співробітника штабу В. І. Зайця розкрито цей епізод: «Над бойовими порядками бригади весь час висіла фашистська авіація. Ворожі льотчики вели по нашим танкам вогонь з авіаційних гармат, скидали протитанкові бомби. В результаті, згоріло кілька наших танків. Щоб уникнути нових втрат, командир бригади вирішив припинити рух до темряви і вкрити танки. З настанням сутінків нальоти авіації противника припинилися». Бригада, постоявши в лісі, продовжила просування на Кам'янець-Подільський.
Танкові бригади вийшли на північно-західні околиці міста пізно вечором. Здійснивши важкий марш, 4-та танкова армія готувалася штурмом оволодіти містом та закріпитися. Реальних даних, скільки німців перебуває в місті, в них не було. Але за приблизними підрахунками їх могло нараховуватися близько 5 тис. В німців точно були танки і важке озброєння. Втікати з міста фашисти не збиралися. Кожна хвилина грала на їх користь, адже вони чекали підтримки від 1-ї танкової армії Г.-В. Губе з під Проскурова. Значення Кам'янець-Подільського важко на той момент переоцінити. Місто було «воротами» для відходу з'єднань 1-ї німецької танкової армії як на південь, так і на захід.
 |
|
Італійські танки CV3/33 в складі Угорського мотострілецького корпусу (1941 р) |
25 березня план штурму міста був готовий. Головнокомандуючий Дмитро Лелюшенко поставив завдання оточити Кам’янець, форсувати р. Смотрич і штурмовими групами з трьох сторін просуватися в центр міста. Рівно в 1650, після вогню з 12 «Катюш», який став умовним сигналом до наступу, розпочалася атака. В 1700 загриміли гусениці танків і техніка пішла вперед. Червоноармійці використали вже перевірений прийом. На броню кожного танка залазило по 10-12 солдат, які таким чином перекидалися в центр битви. Тактика небезпечна, зате ефективна. В цьому відношенні Червона армія живої сили не шкодувала.
Ефективною виявилася атака із заходу. Не пройшло і години бою, як вдалося захопити плацдарм на Польських фільварках. Першою перетнула крижану воду мотострілецька рота старшого лейтенанта Козлова. Влучно ціляючи, кулеметник Мальшаков, здалека знищив охорону Замкового мосту. В цей час сапери лейтенанта Соколова під непереривним ворожим вогнем розмінували міст і відкрили в місто дорогу танкам. Героїчно себе проявив командир танкового взводу, старший лейтенант Зінченко. Його танк, ввірвавшись на Замковий міст, розчавив три ворожих зенітних установки. Але коли танк вибрався на центральну вулицю, бойову машину прошив ворожий снаряд, потім ще один. Баки спалахнули і весь екіпаж згорів.
В цей час, під безперервним вогнем фашистів сапери лейтенанта Доміденка завершували розмінування броду поблизу електростанції. Німці стріляли буквально впритул, заховавшись на протилежному березі річки. В короткій сутичці лейтенанта було смертельно поранено. Фашистська куля пекучим вогнем пройшла крізь тіло. Дихання сповільнилося, в голові помутніло, але ще вистачило сил крикнути: «Товариші, дайте дорогу танкам, нехай танки йдуть вперед!». Танки з мотострілецьким десантом ринули в місто.
В 2000 годині зав’язалися вуличні бої. Вже стемніло і небезпека чекала звідусіль. Автоматні черги і тріскіт кулеметів дзвенів між вузькими вуличками палаючих будинків. На підмогу знову поспішили танки, які з увімкненими фарами, осліплюючи німців, ввірвалися з півдня в Старе місто через історичну Руську браму. Тут майстерно себе проявили Т-34, які значно швидше повертали башти і находу трощили «Тигрів».
Обороняючись, ворог відходив до центру міста. На одній з вулиць радянські автоматники під командуванням лейтенанта Митько зайняли будинок з вивіскою «Kommissariat Kamenetz-Podolsk». Раптом з’явилося багато німців. Це була пастка, але командир не розгубився. Вміло розставивши солдат, організував кругову оборону. В напрямку будинку звідусіль повзли фашисти, проникли на перший поверх і на сходах зчинили стрілянину. Зав’язався бій, який перейшов на другий, а потім на третій поверх. Об стіни рикошетили кулі, їдкий дим в’їдався в очі. Оборонці трималися з останніх сил, аж раптом прийшло підкріплення. Фашистам зайшли в тил і вони змушені були здатися. Решта німецьких груп під прикриттям темряви в паніці покидали місто, залишаючи машини, важку зброю і цінне майно.
Настав світанок, 26 березня. Крізь дрібний мокрий сніг в небі можна було побачити декілька невеликих червоних об’єктів, які повільно спускалися на землю. Це були вантажні парашути з боєприпасами. За наказом генерала Г.-В. Губе німецькі пілоти їх скинули в якості підкріплення. Промах був очевидним і ящики потрапили в руки червоноармійців. Генерал не очікував, що сил вистачить лише на 2-3 години опору. Поодинокі вуличні перестрілки вже нічого не вирішували. Атака радянських військ відбулася настільки швидко, що ворог не встиг навіть зайняти раніше підготовлені траншеї на південній та південно-східній окраїнах міста. Територія аеропорту, залізничний вокзал, електростанція та інші стратегічні об’єкти були в руках Червоної армії. До 900 години перестрілки припинилися, а в 1000 місто було визволено!
© Валентин Пагор,
кандидат історичних наук
науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець»
