Історична довідка на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини
Костьол Серця Ісуса, 1820-1830 рр.
вул. Центральна, 46, м. Красилів, Хмельницька обл., 31000
Костел Серця Ісуса (1820-1830 рр.) – щойно виявлений об’єкт культурної спадщини за видом «архітектура», що занесений до відповідного Переліку згідно наказу управління культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 №65н «Про доповнення Переліку щойно виявлених об’єктів архітектури Хмельницької області». Але храм був рекомендований для взяття під охорону держави як пам’ятка архітектури за результатами науково-пошукових робіт по Хмельницької області, які виконувались відділом пам’яток архітектури та містобудування НДІТІАМ (зав. відділом і відп. виконавець Е.В. Тиманович) для підготовки матеріалів до Зводу пам’яток історії та культури України у 1994 р. [8, с.95].
Костел Серця Ісуса знаходиться у самому центрі м. Красилів, на вул. Центральній, що постала з давньої дороги на Хмельницький (в минулому – Проскурів), неподалік центральної площі та міського ставу.
Місто Красилів занесене до Списку історичних населених місць України, так як перша письмова згадка про нього міститься у грамоті 1444 р. великого князя литовського Свидригайла Ольгердовича про надання своєму слузі Михайлові Олехновичу сіл у кременецькій волості, серед яких був Красилів на Случі [5; 7; 9; 10, с.555]. В історичних джерелах зустрічається також ще одна дата – 1437 рік [12, с.182; 14, с.174].
У 1497 р. великий князь литовський і король Польщі Олександр Ягеллончик дарує Красилів з округою великому гетьману литовському кн. Костянтину Острозькому, який його розбудовує і на поч. ХVІ ст. Красилів стає адміністративним центром Кузьминської волості (з 60-х рр. ХVІ ст. – Красилівської волості) та набуває 9 вересня 1517 р. статусу міста з магдебурзьким правом [4, с.242; 5].
У 1511 і 1517 рр. дане право володіння підтверджує король Сигізмунд І Старий. Впродовж ХVІ - поч. другої пол. ХVІІ ст. ним володіють князі Острозькі, за винятком короткого періоду, коли місто з іншими маєтками належить серадзькому воєводі Альбрехту Лаському, а далі – польському королю Сигізмунду II Августу. У 1609 р. Красилів входить до складу Острозької ординації. [4, с.243; 10, с.555; 12, с.183; 14, с.174-175].
У 1593 та 1618 рр. місто було спустошене і спалене татарами [10, с.555; 14, с.176].
З 1620 р. Красиловом, як і іншими острозькими ординаційними маєтками, почергово володіють Заславські, Любомирські та Сангушки. Нарешті, внаслідок Кольбушівської транзакції Красилів стає власністю князів Сапєг, які володіли ним більше ніж століття. За їх володіння місто розростається, особливо в останню чверть ХVІІІ ст., чому сприяли засновані тут чотири двотижневі та п’ять триденних ярмарки [4, с.244; 12, с.183; 14, с.176].
Після другого поділу Польщі 1793 р. місто відійшло до Російської імперії і спочатку перебувало у складі Ізяславського намісництва, пізніше Старокостянтинівського повіту Подільської губернії, а з 1797 р. до 1917 р. – Заславського повіту Волинської губернії [5; 7].
У першій пол. ХІХ ст. Красилів як частину посагу вносить Ідалія Сапєга до родини польського аристократа Константи Чорби, який турбуючись про розвиток міста будує у ньому цукроварню. Проте, фінансові справи у Чорб йшли не дуже вдало, тому в 1865 р. заставлене за борги місто купує французька цукрова компанія [14, с.177-179].
Наступними власниками компанії і міста стають Емерик Маньковський та його нащадки [4, с.244; 14, с.180]. За їх господарювання Красилів бурхливо розвивається: тут мешкає 8860 осіб, розміщуються волосне управління, міщанська управа, телеграфна контора, поштова станція, призивний пункт, однокласне училище, бібліотека, земська лікарня і лікарня цукрового заводу, аптека, 85 лавок, мотузяна фабрика, чавунно-ливарний, машинобудівний, винокурний і шкіряний заводи, а також 3 православних церкви, синагога, 2 молитовних будинки і римо-католицький костел [1; 17].
Вважається, що римо-католицький костел у Красилові збудував близько 1795 р. полковник французької, згодом російської армії, а пізніше – голова Волинської палати Миколай Сапєга [12, с.183; 14, с.181]. Проте, більш вірогідним є те, що з огляду на молодий вік Миколая (йому виповнилось лише 16 років), будівництво храму здійснив його батько – Франциск Ксаверій Сапєга, власник міста на той час. Певно, це була невелика будівля – каплиця, адже відомо, що станом на 1805 р. у Красилові існувала каплиця, яка була філіальною в Кульчинецькій парафії св. Варфоломія [3, с.28;].
Тому можна припустити, що на поч. ХІХ ст., після отримання ще за життя батька Красилівського ключа, Миколай Сапєга вирішив збільшити існуючу каплицю або ж збудувати просторіший костел на її місці. Така потреба виникла, імовірно, через збільшення кількості католиків у місті, яке значно виросло. Крім того, саме в цей час, ще до початку широкомасштабної русифікації та дискримінації римо-католицької церкви, луцько-житомирським єпископом був Каспер Цецішковський, активна діяльність якого спричинила ріст кількості практикуючих католиків і будівництво нових храмів у дієцезії [11; 12 с.183].
Зведення нового костелу розпочалось після 1820 р., адже у цей рік храм ще був діючим і при ньому служив кс. Стефан Волошинський, та розтяглось на тривалий час [14, с.181]. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що при його побудові орієнтувались на зразки проектів костелів, розміщених у виданому 1825 р. у Варшаві альбомі Пьотра Айгнера «Будівлі костелів. Частина 1, що вміщає чотири проекти костелів парафіяльних різної вмістимості в дев’яти таблицях», зокрема на проекти з табл. V, VІІ (іл. 2) [13].
Завершує будівництво костелу, прекрасно його оздоблює та обладнує Костанти Чорба, зять Миколая Сапєги. Нарешті, 1860 р. костел був урочисто освячений луцько-житомирським єпископом Каспером Боровським [12, с.183; 14, с.181].
В кін. ХІХ ст. тодішній власник Красилова Емерик Маньковський запрошує відомого польського архітектора Стефана Шиллера[1] для розбудови палацу і здійснення реставрації костелу. Не виключено, що реставраційні роботи стосувались, переважно, головного фасаду костелу, його інтер’єру і сакрального обладнання, адже в цей час архітектор плідно працював на замовлення католицьких парафій над проектами головних вівтарів та інших елементів упорядження костелів [12, с.184; 16, с.43].
Інформацію про вигляд костелу у той час дає фотографія, вміщена у книзі Яна Марека Гіжицького «Список найбільших міст Старокостянтинівського повіту на Волині» [14, с.180-181]. На ній зображений зведений у стилі класицизму костел. Його архітектура виразна і гармонійна. Головний фасад симетричний, вирішений у вигляді приставного портика тосканського ордеру. Чотири колони несуть широкий антаблемент з тригліфами на фризі і трикутний фронтон, в тимпані якого розташована рельєфна композиція у вигляді хреста, вписаного в коло. Центральна частина фасаду акцентована вхідним порталом з трикутним сандриком і прямокутним вікном над ним. В бічних частинах розміщені едикули, вище яких – лучкові сандрики. Продовжуючи лінію стіни, вище фронтону виступає ступінчастий аттик, центральна частина якого увінчана сигнатуркою з хрестом, а на бічних встановлені вази у формі літургійних келихів (іл. 2)
На поч. ХХ ст. Красилівський костьол діяв як філія Кульчинецького храму і впродовж 1905-1910 рр. служив у ньому вікарієм кс. Антоній Ліневич. Лише після повалення самодержавства, у 1917 р. тут утворилась самостійна парафія під назвою «Серце Ісуса» [6; 15].
Під час утвердження на території Красилівщини радянської влади, у 1921 р. під стінами храму був розстріляний більшовиками настоятель костелу Казимир Мазур. Після цієї трагічної події костел деякий час був закритий, але у 1924 р. тут відновив службу кс. Олександр Бількевич. Костел функціонував до 1933 р., а вже наступного року його будівлю передали під склад райспоживспілки. Пізніше переобладнали під клуб [2, с.376; 6].
За часів німецької окупації костел повернули віруючим для богослужінь. Невдовзі по визволенню, у 1947 р. він був знову зачинений і перетворений на склад паливно-мастильних матеріалів. Згодом, у 1961 р. будівлю костелу передали районному відділу освіти, який здійснив її перебудову і розмістив Будинок піонерів, що діяв тут майже три десятиліття. Під час перебудови єдиний об’єм храму був розділений на два поверхи [6].
На поч. 1990 р. костел повернули віруючим і 17 лютого його освятив єпископ Ян Ольшанський. Тоді ж під свою опіку костел і парафію узяли францисканці-капуцини (орден Братів Менших Капуцинів). У жовтні 1990 р. настоятелем храму був призначений кс. Станіслав Варенга, який організував проведення робіт з реконструкції будівлі для культових потреб і будівництво монастирських будівель та парафіяльного центру. Дані роботи проводились впродовж 1992-1994 рр. [6].
Костел Серця Ісуса у м. Красилові є одним із цікавих зразків сакральної будівлі з класицистичним характером, в багатому декорі головного фасаду якої проступають риси наступного стильового напрямку – еклектики. До формування його сучасного архітектурно-художнього образу причетний відомий польський архітектор і реставратор Стефан Шиллер.
Учений секретар Л.Й. Рудюк
НІАЗ «Кам’янець»
[1] Стефан Шиллер (Stefan Szyller) (1857-1933) – відомий польський архітекторі реставратор, академік Імператорської Академії мистецтв, викладач у Варшавській рисувальній школі, автор праць з теорії архітектури. Працював у стилі еклектики, використовуючи, переважно, форми ренесансу і бароко. За його проектами зведено біля сотні споруд, серед яких будівлі Політехнічного інституту, Національної галереї мистецтв і міст Понятовського, костелу Святого Спасителя у Варшаві, костелу св. Йосипа у Ченстохові, костелу в Друскінікай, Пушкінської галереї у Железногорську, Лермонтовської галереї у П’ятигорську та інші
Джерела та література :
- Весь Юго-Западный край: справ. и адрес. кн. по Киевской, Подольской и Волынской губерниям / Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича. Киев : Изд. Т-ва Фиш и Вольсов, 1913. 1117 с.
- Влада і костьол в радянській Україні, 1919 – 1937 рр.: Римо-католицька церква під репресивним тиском тоталітаризму. Збірник документів і матеріалів / упоряд. та передмова Н.С. Рубльової. З архівів ВУЧК−ГПУ−НКВД−КГБ. № 2 (21). 508 с.
- Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг: римо-католицизм; греко-католицизм; лютеранство; іудаїзм. Житомир: Вид-во «Волинь», 2010. 172 с.
- Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Ю.Й. Сіцінського і М.І. Теодоровича). Навчальний посібник/ уп. Тимощук О. Хмельницький: Поліграфіст, 2011. 560 с.
- Історія нашого міста. Красилівська міська рада: веб-сайт. URL: http://krasyliv.org.ua/krasyliv.html (дата звернення: 19.11.2019).
- Історія парафії Пресвятого Серця Ісуса в Красилові. Римсько-католицька парафія Серця Ісуса: веб-сайт. URL: http://serceisusa.net.ua/index.php/parafiya/istoriya (дата звернення: 05.12.2019).
- Маньковська Р.В. Красилів [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін; НАН України, Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2008. 568 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Krasyliv_mst (дата звернення: 19.11.2019).
- Підготовка матеріалів до Зводу пам’яток історії та культури (розділ архітектура і містобудування). 1994 р. Фонди НІАЗ «Кам’янець». Науково-технічний архів. Спр. 3386.
- Про затвердження Списку історичних населених місць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2001-%D0%BF (дата звернення: 19.11.2019).
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник. Від найдавніших часів до 1914 року): у 2т. / Інститут дослідів Волині. Вінніпег: Накладом т-ва «Волинь», 1984. Т. 1. 600 с.
- Шостак І.В. Особливості розвитку Луцько-Житомирської дієцезії у першій половині ХІХ ст. Вісник Львівської Комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки / гол. ред.. С.Д. Гелетей. Львів: Вид.-во Львівської комерційної академії, 2004. Вип. 5. С. 27-33. URL: https://eprints.oa.edu.ua/1289/ (дата звернення: 21.11.2019).
- Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Wydanie drugie przejrzane i uzupełnione. Cz. 2, Ziemie ruskie Korony.Województwo wołyńskie. Wrocław-Warszawa-Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich Wydawnictwo, 1994. – 697 s.; mapy .
- Aigner C. P. Budowy kościołów. Cz. 1 zamykaiąca cztery Proiekta Kościołów Parafialnych różney wielkości w dziewięciu Tablicach. Warszawа: Druk. Józefa Węckiego, 1825. URL: http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/doccontent?id=849 (дата звернення: 22.11.2019).
- Giżycki J. Spis ważniejszych miejscowości w powiecie starokonstantynowskim na Wołyniu z 32 rycinami. Stary Konstantynów: Nakładem niektórych ziemian wołyńskich, 1910. 767 s. ; errata, ryciny, tablice genealogiczne.
- Lawryńczuk W., Kosiuk H. Zapomniany kościół. // Slowo polskie: wersja gazety. Aktualizacja 02.05.2017. URL: http://slowopolskie.org/zapomniany-kosciol/ (дата звернення: 20.11.2019).
- Omilanowska М. Stefan Szyller: 1857 - 1933 : warszawski architekt doby historyzmu. Warszawа: Liber Pro Arte, Instytut Sztuki PAN, 2008. 663; ilustr. URL: https://www.academia.edu/37675976/Architekt_Stefan_Szyller_1857-1933.pdf (дата звернення: 22.11.2019).
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 4, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914. S. 657. URL: http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_IV/615 (дата звернення: 20.11.2019).
Іл. 1. Фотографії типових проектів костелів з альбому Петра Айгнера
«Будівлі костелів. Частина 1, що вміщає чотири проекти костелів парафіяльних
різної вмістимості в дев’яти таблицях»
Іл. 2. Фотографія костьолу Серця Ісуса в м. Красилів із книги Яна Марека Ґіжицького
«Список найважливіших місць Старокостянтинівського повіту на Волині».
