Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Головна Контакти Віртуальна
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    https://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • НІАЗ » Дослідження НІАЗ "Кам'янець" » Топономіка Болохівської землі

    Топономіка Болохівської землі

    АвторАвтор: admin2  Опубліковано: 15-04-2012
    Г.О. Осетрова - старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"

    Історія Болохівської землі завжди привертала пильну увагу дослідників. Болохівська земля XII - XIII ст. займала своєрідне положення серед інших князівств. Територія її лежала між верхів'ями Південного Бугу, по Случі і до Тетерева, тобто на межі Поділля і Південно-Східної Волині. Вперше місто Болохів і Болохівське князівство згадуються в 1150 p., пізніше у 1231 р. та 1235 р. Згадки пов'язані передусім з конфліктами болохівських князів з галицько-волинським князем Данилом Романовичем, якому вони не хотіли підкоритися, причому вступали у союз із ворожими силами, наприклад, угорцями. З літописів відомо про каральні експедиції в Болохівську землю [1, с.104].

    У літописах згадуються міста, захоплені князем Данилом: Деревич, Губин, Кобуд, Кудин, Городець, Божськ, Дядьков [1, с.108).

    Значний внесок у дослідження історії Болохівської землі, зокрема, скарбів, виявлених у процесі археологічних розкопок, зробив автор книги "Скарби Болохівської землі" В.Якубовський.

    Історики І.І.Винокур та В.Якубовський вважають, що наведені в їх працях матеріали остаточно спростовують версії про начебто неслов'янське походження населення Болохівської землі, а саме можливість належності болохівських земель половцям чи волохам. В.Якубовський відкидає твердження українських історіографів кінця XIX ст. А.С. Петрушевича та І.А. Лінниченка про те, що територію болохівської автономії слід пов'язувати з волохами (румунами), які нібито колонізували цей край у період розпаду Київської Русі. На цій же точці зору наполягають румунські дослідники, зокрема, Віктор Спіней [, с.110; 2, с.8].

    Безумовно, територія Болохівської землі була заселена давніми слов'янами ще на межі 1 тисячоліття н.е., а населення періоду розквіту Київськоїх Русі однозначно слов'янське, давньоруське. Поряд з тим, топоніміка Болохівської землі свідчить, що в ній залишали свої сліди не тільки слов'яни. Відомий французький історик Люсьєн Мюссе справедливо зазначає, що топоніміка і археологія безумовно являють

    собою найкращі інструменти дослідження, які дозволяють оцінити глибину розселення різних племен і народів. Мюссе задається питанням, якою має бути чисельна пропорція, щоб якась група населення могла нав'язати поселенню назву власною мовою? Він приходить до висновку, що для цього не потрібно знаходитись у більшості: достатньо володіти більшим соціальним впливом [3, с.237, 241].

    Археологічні дослідження довели, що на території Болохівської землі знаходиться досить велика кількість пам'яток черняхівської культури, яка була багатоетнічною за своїм складом.

    Дослідник С.Ю.Демидко у публікації "Меджибізький археологічний мікрорегіон" наводить велику кількість черняхівських поселень: Русанівці 3, Меджибіж-Новоставці на р.Бужок, Шрубків на цій же річці, Ставниця, Ставниця-Пари, Требухівці в урочищі Любомирка тощо [4,с.65-71].

    Серед мешканців цих давніх поселень могли були слов'яни, кельти, германці, адже територія Болохівської землі, як і Середнього Подністров'я і Південного Побужжя з давніх часів була зоною інтенсивних міжплеменних контактів.

    Історик В.П. Петров зазначав: "змінюється людність, зазнає змін мова населення, географічні назви залишаються ті самі. Окремі назви зберігаються непорушно протягом тисячоліть. Історичні джерела в більшості пізні. За браком мовної документації у нас є майже єдиний спосіб виявити сліди давньої етнографії, межі розселення давніх народностей - звернутися до аналізу георграфічних назв на території, яку ми досліджуємо" [5, с.57].

    На території Болохівської землі ми зустрічаємо слов'янські, кельтські та германські назви. Звичайно, до слов'янських назв ми відносимо "Межибоже", "Бужок", "Божськ". Від назви р.Буг (Західний) походить і назва племені "бужанй". Але сама назва річки в свою чергу походить від індоєвропейської основи, що відповідає давньоіндійському "bhogas" (звивина, BHrHH),"bhugnas" (гнутий). Проте, як зазначає мовознавець Тищенко, все більше стає аргументів на користь германської етимології (gebogen - згинати) [6, с.393].

    Досить велику групу на території Болохівщини становлять кельтські назви. Як зазначив російський мовознавець О.Трубачов, "наука давно має факт слов'яно-кельтських мовних стосунків, які не можна датувати пізніше середини - 2-ої половини 1 тисячоліття до н.е. Слов'янський етнос і мова тоді вже вірогідно існували" [7, с.132]

    У Подунав'ї давні слов'яни змішувалися не лише з пізнішими германцями, але й з давнім неслов'янським темноволосим населенням, очевидно, кельтського походження.

    О.Трубачов вважав волохів кельтами: "Перекази про волохів і їх навалу на дунайських слов'ян "Повісті врем'яних літ" віддалено відображають давнішу кельтську експансію. Кельти і кельтські впливи ішли також і на схід, на територію Правобережної України і Північного Причорномор'я. Пізніше кельти на північ і на схід від Карпатів цілковито розчинилися серед слов'ян" [7, с.49].

    Епізод про волохів у Нестора вражає своєю давністю, адже тут має йтися про події ще 1-го тисячоліття до н.е., причому в правильній лігнвістичній інтерпретації несторівські волохи - це не римляни, не італійці і не родичі румунів (молдован). Таке трактування спирається на пізні східноєвропейські значення слів волохи, влахи, wlochy. Волохи - це кельти - вольки. Етимологічним першоджерелом етноніма волохи є германське "walhoz". Волохи є найпізнішою назвою кельтів. Це досі вживана народна назва для позначення романських народів, що мають свій кельтський етнічний складник - в Україні так звуть румунів і молдован, в Польщі - італійців [7, с. 159-160].

    У топоніміці України досить поширені назви від основи "волох". Повсюдне поширення хронологічно пізнішої основи волох (вона германська за походженням) мало б відповідати готським часам, коли кельти з колишніх володарів своїх слуг-слов'ян перетворилися на гноблених у готській державі. Ця остаточна назва, ставши масовою у найпізнішу епоху розселення кельтських або кельтизованих груп, пережила кельтів як етнос у слов'янських землях [7, с.189].

    Від основи "Болох" на Правобережній Україні утворилося 22 назви селищ, "Волох" - 84. На користь кельтського походження назви Болохів служить формант - хів, характерний саме для назв кельтського походження: Крехів, Брахів, Заміхів, Глухів тощо. Це не слов'янські закінчення [7, с.191-193). Не виключено і походження назви Болохів від кімрського - boloch - руйнувати, шкодити (Болохів, Болехів, Булахів тощо). Назва поселення Кудин походить від основи кімрського cuddo -"схований, потаємний". Привертає також увагу назва поселення Чернятин, що походить від однієї з кельтських назв володаря, монарха - кімрське teyrn на слов'янському грунті перетворилося на "черьнь" і опинилося серед найпоширеніших ойкономічних основ у назвах Десятків сіл і міст України від Чернівців до Чернігова (чернігівські легенди про князя Черного, княгиню Черну!), у прізвищах Черніга і Чернега. Пояснення назв міст від слова "чорний" (тобто "чорне місто") не є переконливим, скоріше це кельтська назва - місто володаря, володарське місто" [7, с.206].

    Серед гідронімів Болохівської землі звертає на себе увагу назва р.Сниводи. Назва Снивода має в основі корінь син, сень, від якого утворилася величезна кількість назв селищ і річок: Синюха, Синява, Синяк, Сенча, Синянка тощо. Ймовірно, походить від німрського sinach (межа, кордон). У XVI ст. згадується p.Siniwoda, що відповідає теперішній р.Сниводі у верхів'ях Південного Бугу. У документі 1546 р. про неї ж говориться як про р.Сневотовку, через яку в напрямі до Ходоровецького лісу проходив кордон між Подільським воєводством і Київщиною. Річка Снивода бере початок від теперішньої адміністративної межі між Вінницькою і Житомирською областями і протікає недалеко від насе-ленного пункт}/ Стара Синява. На думку К.Тищенко - це літописний Болохів, центр Болохівских кельтських князівств [7, с. 194-195].

    У гідронімії Болохівської землі залишили свої сліди готи, які були присутні тут у часи існування черняхівської культури. Співвідношення черняхівської і вельбарської культур встановити важко через невло-виміть культурних кордонів. Свого часу О.Трубачов запровадив у науковий обіг саме поняття і карту германських гідронімів України. Германські назви річок, як правило, складаються з двох частин, з яких другий компонент - германське слово ahwa, awa (вода, річка). Це назви типу Валява, Пилява, Дашава, Лутава, Орява, Піскава, Полтава тощо. До подібних назв К.Тищенко відносить назву р.Ікви. Іква, Ікава: аік -ahwa = "дубова річка" [7, с.270].

    Кельти, що залишили свої сліди у топоніміці України, зокрема і Болохівської землі, відіграли значну роль у формуванні народонаселення на території України в V ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Назва літописного міста Болохів (тепер городище біля м.Шепетівка) і Болохівської землі може свідчити про щільне заселення цієї території кельтами. Хоча пізніше вони були асимільовані слов'янами (предками деревлян та уличів), все ж таки протягом довгого періоду, навіть у часи Київської Русі, вони могли відчувати свою певну етнічну окремішність від її ін-ших земель, чим, очевидно, пояснюється небажання коритися і спротив політиці князя Данила Галицького.

    Проте це відчуття окремішності не слід перебільшувати. Усе ж таки у XIII ст. головними причинами виникнення Болохівської землі були значна віддаленість цього регіону, слабка залежність від центру Давньої Русі, політичний занепад Києва та належність болохівських князів до феодалів Чернігівської землі.


    Примітки:

    1. Винокур 1.1. Історія Лісостепового Подністров'я та Південного Побужжя. - Київ-Одеса, "Вища школа", 1985.


    2. Якубовський В. Скарби Болохівської землі. - Кам'янець-Подільський, 2003.


    3. Мюссе Л.Варварские нашествия на Европу: германский натиск. - СПб: Евразия, 2007.


    4. Демидко СЮ. Меджибізький археологічний мікрорегіон (звод пам'яток). -Літопис Хмельниччини-2007. Краєзнавчий збірник. - Хмельницьий, 2007.


    5. Петров В.П. Етногенез слов'ян. - К., "Наукова думка", 1972.


    6. Тищенко К. Мовні контакти: свідки формування українців. - К., аквілон-Плюс, 2006.


    7. Трубачов ОН. Зтногенез и культура древнейших славян. - М., 2003.



    Науковий вісник "Меджибіж": атеріали Другої науково-краєзнавчої конференції "Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України" / Під ред. О.Г.Погорільця, Л.В.Баженова, А.М.Трембіцького та ін. - Меджибіж -Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2009, -Ч.2. -360с
     
     

    Положення про НІАЗ "Кам'янець"

     

    Фонди НІАЗ «Кам’янець»

     
      Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (далі - Заповідник) є державним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом історико-архітектурного спрямування, що об'єднує комплекс нерухомих і рухомих пам'яток матеріальної та духовної культури, які становлять виняткову історичну, мистецьку, художню та наукову цінність. Державна реєстрація Заповідника проведена 25.05.1993р.

      Детальніше

     

    Особливості формування фондової збірки окреслились пріоритетними напрямками діяльності Заповідника на усіх етапах його існування, а саме у сферах пам’ятко-охоронної, науково-дослідної, реставраційно-реабілітаційної, фондової, культурно-освітньої, виставково-експозиційної роботи. В Заповіднику здійснюється формування, комплектація, вивчення музейних, архівних, бібліотечних фондів. Музейний фонд Заповідника належить до державної частини Музейного фонду України, який розподіляється на основний та науково-допоміжний. На сьогодні основний фонд Заповідника формують 9 інвентарних груп - «Археологія» (А), «Архітектурні деталі» (АД), «Нумізматика» (Н), «Документи» (Д), «Негативи» (Нг), «Фотокартки» (Ф), «Іконографічні матеріали» (Ік), «Образотворче мистецтво» (ОМ), Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ).

      Детальніше

     
     

    Історія НІАЗ "Кам'янець"

     

    Акція "7 чудес України"

     
     

    Багаторічна ініціатива кам'янчан, щодо збереження історико-архітектурної спадщини Старого міста була успішно завершена 18 травня 1977 року, коли в Києві Рада Міністрів УРСР підписала постанову:

     «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам'янці-Подільському»

      Детальніше

      Всеукраїнська акція "7 чудес" була ініційована відомим політиком Миколою Томенком і стартувала в травні 2012 року. Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання 7 чудес. З них був складений список 100 претендентів.

      Детальніше

     
  •  
  • Випадкові фрази: