Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном р. Смотрич. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико-архітектурним заповідником, а 30.04.1998р. Указом Президента України надано статус Національного.
 
  »» Детальніше про заповідник
Головна Контакти Віртуальна
  • "Спадщина у небезпеці!"

    Розпочато кримінальне провадження передбаченого ч.2 ст.298 Кримінального кодексу України. Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно з Заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності.

    » Читати більше

    Контакти:

    НІАЗ ”Кам’янець” вул. П’ятницька 9,
    м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., Україна, 32301 Міністерство культури та інформаційної політики України НІАЗ "Кам’янець", 2020р.

    тел.: (03849) 7-47-71
    факс.: 9-16-97
    https://niazkamenec.org.ua
    niazkamenec@gmail.com

  • НІАЗ » Дослідження НІАЗ "Кам'янець" » Фарфор як мистецтво «білого золота»

    Фарфор як мистецтво «білого золота»

    АвторАвтор: admin2  Опубліковано: 26-01-2017

    Опубліковано: Старший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець», Олеся Кулішова

    Фарфор як мистецтво «білого золота»

       Фарфор – найблагородніший і найбільш досконалий різновид кераміки. Кераміка належить до найдревніших творінь людини, яка була народжена з її життєво необхідних потреб. В первісні часи її виробництво визначалось виключно фактором користі. Творчих задумів спочатку не було. Але з часом, з розвитком культури удосконалювалась якість черепка, і одночасно зростало прагнення виробити форми більш різноманітні, а оформлення зовнішньої поверхні зробити більш вишуканим і дорожчим.

       Фарфор – це міцна глиняна кераміка, яка складається з  суміші каоліну, польового шпату та кварцу, випалюється при температурі до 1500 °C. Має сніжно-білий черепок. Просвічується при тонкому шарі. При ударі дерев’яною паличкою, порцеляна віддає чистий, тривалий характерний звук.

    Вироби з фарфору не пропускають рідину навіть в неглазурованому вигляді. Для надання блиску фарфор покривають прозорою поливою та піддають високотемпературному випалу у спеціальних печах. Завдяки тому, що глазур складається з тих самих компонентів, що і черепок, але в дещо інших пропорціях, під дією вогню відбувається спікання черепка і поливи.

       Виготовлення фарфору народилося у Китаї в ІІІ-ІV ст. Секрет виробництва зберігався у таємниці, а його розкриття каралося смертю. Фарфор називали «білим золотом», і ціна його прирівнювалась до ціни золота. Це і не дивно, адже процес створення, від білоглиняного тіста до витвору мистецтва, був надзвичайно складним і тривалим. За стародавньою китайською технологією тісто вилежувалась у закритому стані по 100 років, що давало можливість отримати з непластичної сировини масу високих формувальних властивостей, яка дозволяла виготовити відомий «фарфор яєчної шкарлупи», тобто виріб з надзвичайно тонкими стінками.

       Вироби з тонкої кераміки високо цінувалися з моменту їх появи як у Китаї, так і на території Європи, а згодом – і по всьому світу. Уперше фарфор був ввезений у Європу в кінці ХІІІ ст., але широкий імпорт почався у ХVст. Коли фарфор з’явився у Європі він одразу став предметом розкоші, прикрашав побут коронованих і високопоставлених осіб, викликав захват і здивування, оскільки вироби з фарфору відрізнялися вишуканістю форм, пластичністю, поєднанням фарб, незвичністю декоративного рішення. Їх привабливість була визначена характерними властивостями фарфору – прозорістю, глянцевим, скляним блиском глазурі, твердістю.

      Високі ціни на фарфорові вироби, легенди, пов’язані з історією їх відкриття, загадка складу і, головне, загострена цікавість до нього – усе зумовлювало багаточисельні спроби проникнути у тайну матеріалу, заволодіти секретом «білого золота». В багатьох європейських країнах проводились досліди з метою створення фарфору в лабораторних умовах. Та чим безуспішні були спроби, тим стрімкіше наростала їх кількість. Однак склад китайського фарфорового тіста не вдавалося розкрити протягом століть.

       І лише на початку ХVІІІ ст. в саксонському місті Мейсені придворний алхімік Фрідріх Беттгер та вчений Еренфрід Вальтер фон Чирнхауз відкрили секрет створення справжнього китайського фарфору. Як і багато великих відкриттів у світі, це теж було багато в чому випадковістю. Білий керамічний черепок замість кам’яного кольорового вийшов, коли вони випадково ввели білопечену глину замість фарбованої. Так і з’явився відомий на весь світ мейсенський фарфор.

       В Росії склад фарфору був самостійно розроблений у 1746 р. бергмейстром Д.І. Виноградовим, який налагодив фарфорове виробництво на імператорському заводі у Петербурзі. Початок фарфорової справи в Росії ґрунтувався на розвитку природничих наук, і відкриття відбулося шляхом наукового аналізу.

       Виробництво художнього фарфору в Україні почало розвиватися з 80-х років ХVІІІ ст. Базою для розвитку виробництва послужили багаті поклади каолінів, польового шпату, кварцу й гіпсу на Волині та Чернігівщині. Продукція перших фарфорових виробництв використовує класичний дизайн і розробляється під впливом європейської моди, зокрема на австрійські та німецькі твори.

       Фарфорова продукція створювалися у маєтках крупних землевласників, що зумовлювало шляхи та обсяги фінансування підприємств, асортимент та вартість виробів. Штат працівників формувався переважно з кріпаків. Найвідоміші виробництва цього періоду – фабрики у Корці, Баранівці, Городниці. Працювали і невеликі кустарні виробництва, які зазвичай існувати не тривалий час.

    Першу в Україні фарфорову фабрику було засновано магнатами Чарторийськими 1783 року в місті Корці на Волині. Рецептуру фарфору із Західної Європи привезли Франтішек і Михайло Мезери, які згодом керували виробництвом. Модельєри й живописці багато що переймали зі зразків севрського, мейсенського та віденського фарфору.

       За якістю корецький фарфор не поступався саксонському й був кращим за віденський, тому набув надзвичайної популярності. Цікавими фактом є те, що до Корця надходили замовлення навіть від коронованих осіб. Наприклад, для Катерини ІІ було виготовлено столовий сервіз на 12 персон, котрий сьогодні зберігається в Ермітажі.

       Виробництво фарфору в Корці від самого початку було зорієнтоване на створення предметів розкоші. Властиві йому вишуканість, підкреслена декоративність, романтичність, якнайкраще відповідали характеру споживача – витонченої та заможної людини ХVIII-ХІХ ст.

       На початку ХІХ століття фабрика, крім сервізів, виготовляла  й широкий асортимент виробів: чашки типу горщечка з тарілочками, циліндричні чайники, кавники, цукорниці, ажурні кошики та вази. Найпопулярнішими були чашки циліндричної форми, в яких переважав простий, чіткий декор – квітковий малюнок, розпис золотом на білому тлі, оздоблення із застосуванням поліхрому. Іноді поверхню виробу фарбували під колір і фактуру інших природних матеріалів, наприклад, мармуру, червоного дерева, панцира черепахи, яшми. Клеймом виробництва слугував напис «Korzek» або «Корец», а після великої пожежі на фабриці 1796 р. усі вироби позначалися маркою у вигляді «всевидючого ока» – це було свого роду оберегом.

    У 1803–1804 рр. у місті Баранівка на Волині у маєтку магнатів Любомирських–Валевських Михайло Мезер заснував ще одне фарфорове виробництво. Воно неодноразово змінювало власників, але нащадки родини Мезерів супроводжували це виробництво до початку ХХ ст. Майстри, яких запросили з Корецької фабрики, привезли в Баранівку свій виробничий досвід. З Корця були запозичені й перші моделі столових і чайних сервізів. Але незабаром місцеві майстри-модельєри створили свій асортимент форм баранівського посуду. Характерною рисою цих творів стала творча переробка форм керамічних виробів майстрів-ремісників. Для ваз використовували форми глечиків, для чайників – форми молочників і горнят. Окрім тарілок, глибоких і мілких, з’явилися й полумиски. Вироби за формою були близькі до народного посуду. Виготовляли тут підсвічники й чорнильниці, схожі на давні польські майоліки.

       Баранівські живописці любили суцільно покривати посуд жовтою або блакитною фарбою, а окремі частини – ручки, носики, підставки – золотою. В інших варіантах покриття жовтою фарбою слугувало тлом для розписування рослинним орнаментом – композиції букетів троянд і волошок, квітів маку і барвінку. Ще одним прийомом декорування чайних і кофейних сервізів Баранівської фабрики було розписування однією фарбою й золотом на білому тлі. Типовими для баранівського розпису стали «чорна троянда» та «синій виноград». В середині ХІХ ст. в асортименті декору з’явилися зображення птахів, тварин, українські краєвиди. Клеймом фабрики слугував рукописний напис «Барановка» або «Baranowka», з 1825 р. вироби маркувалися зображенням двоголового орла, тому що фабрика стала постачальником фарфору до імператорського двору. Баранівський фарфоровий завод існує донині і є найбільшим виробником фарфору в Україні.

       Городницька фарфорово-фаянсова фабрика, яка була створена як дочірнє виробництво Корця, належала акціонерній компанії Корецької мануфактури. Свою роботу розпочала у 1807 р. Спочатку фабрика спеціалізувалась в основному на фаянсових виробах. Починаючи з 20-х років ХІХ століття фабрика виробляла й невелику кількість фарфору. Дві-три моделі фарфорових чайних сервізів та окремі речі столового посуду були розраховані на середні кола переважно міських покупців. Форми речей у сервізах були спрощені – строгість форм, чіткій силует, стримана декорація. Тарілки, ажурні хлібниці та чайники оздоблювали малюнками квітів, що їх виконували місцеві майстри. Загалом асортимент виробів був широким. Фабрика виготовляла скульптуру та інтер’єрні антуражні речі типу попільничок, табакерок і ваз.  Клеймом виробництва слугував рукописний напис «Horodnica».

       Познайомитись з різноманітними виробами з фарфору можна в експозиціях музеїв, заповідників та в приватних колекціях. Цікавими і унікальними предметами з фарфору поповнились фонди НІАЗ «Кам’янець»у 2015 році, які були виявлені у ході проведення науково-пошукових польових робіт Хмельницького обласного осередку Українського товариства «Меморіал» ім. В.Стуса під керівництвом Олександра Корольова за адресою вул. Довга, 15а. Для археологічних розкопок такий посуд є великою рідкістю. Зазвичай зустрічаються невеликі фрагменти фарфорових виробів, які не дають повної інформації ні про форму предмету, ні про його оздоблення, ні про виробника. Посуд цієї археологічної колекції збережений досить в доброму стані. В більшості виробів втрачені лише незначні фрагменти, що не заважає мати повне уявлення про предмет і його форму. Деякі предмети мають клейма, що дозволяє безпомилково визначити виробника.

       Серед цінних знахідок перлиною колекції є фарфорова чашка кінця XVIII - початку XIX ст., відомої в усьому світі і першої з виготовлення фарфору Мейсенської мануфактури (фото 1). Чашка циліндричної форми, вушко овальне, дещо витягнуте. На білій глазурованій поверхні квітковий розпис з волошок – букет та дві окремих квітки. Розпис в синіх, зелених та бордових кольорах. Вушко по довжині орнаментоване бордовими крапками, а у місцях з’єднання з тулубом бордовими плямами. Розпис надглазурний. На денці клеймо Мейсенської мануфактури у вигляді перехрещених шпажок з зіркою, виконано надглазурно.                                                        

    Н   е уступає за своєю художньою та історичною цінністю тарілка та чашка першого в Україні фарфорового виробництва в місті Корці (фото 2). Тарілка кінця XVIII – початку XIX ст., фарфорова, круглої форми, білого кольору, стінки та вінця утворюють пряму лінію та розташовані під кутом до денця. Орнаментація по дзеркалу надглазурним розписом у вигляді розпущеного бутону троянди, по стінках три нерозпущених бутони. Малюнок в зелених, бордових та жовтих кольорах. Край вінець орнаментовано коричневою лінією. Чашка кінця XVIII – початку XIXст., фарфорова, циліндричної форми, білого кольору, збережено фрагмент стінок і денця, вушко не збережено.    Декор надглазурний. Розпис у вигляді розпущеного бутону троянди в бордових, зелених та жовтих кольорах. Схема організації декору тарілки і чашки – «квіти і трави, що ростуть», характер сюжету зі світу реальної природи, розповсюджений мотив для виробів Корецької мануфактури. Вірогідно, що ці два вироби комплектували один сервіз.

       Ще один представник виробництва «Корець» – фарфорова тарілка кінця XVIII – початку XIX ст., досить лаконічного дизайну (фото 3). Білого кольору, круглої форми. Стінки та вінця виробу утворюють пряму лінію, розташовані під кутом до денця. Вінця потовщені, конічні, по краю орнаментовані зеленою лінією, яка виконана надглазурно. На денці – клеймо виробника у вигляді «всевидячого ока».

         Також цікавим поповненням колекції є витончена фарфорова чашка невідомого виробництва, кінець XVIII – початок XIXст., конічної форми, з незначним вигином вінець назовні (фото 4). Поверхня чашки гранована. Вушко підовальне, прикріплене від вінець до нижньої частини корпусу. Денце ззовні відокремлене від корпусу поглибленням та орнаментоване позолоченою лінією. Декор двосторонній, виконаний надглазурно. З одного боку – квіткові галузки помаранчевого і зеленого кольорів, об’єднані понизу золотим вензелем, з іншого боку – гілка квітів помаранчевого та зеленого кольорів на білому тлі, у центрі – монограма «З», виконана золотою фарбою.

       Простими за своїм дизайном є два фарфорових вироби, що поповнили колекцію фондів НІАЗ «Кам’янець» – тарілка (фото 5)  і чашка (фото 6) кінця XVIII - початку XIX ст., невідомого виробництва.    Чашка циліндричної форми, білого кольору. Вушко не збережено. Денце кругле, пласке. Декор відсутній. Тарілка круглої форми, білого кольору. Стінки та вінця утворюють пряму лінію та розташовані під кутом до денця. Вінця потоншені, конічні. Декор відсутній.

       Старовинні фарфорові вироби – це свідоцтва попередніх епох, які несуть інформацію про побут, суспільний устрій, особливості соціально-економічного та культурного життя різних верств населення. Ці твори зберігають пам’ять про час, в якому вони виникли, техніко-технологічні досягнення наших попередників-промисловців, художників, котрі доторком рук вкладали в них живу енергію, свій образний світ. Історія виробництва фарфору складна і цікава, вона овіяна таємницями і легендами. Протягом століть найвидатніші митці намагалися відтворити неповторну техніку виробництва витонченого глиняного посуду, винайденого в Китаї. Проте лише на початку ХVІІІ в місті Мейсені розгадали цей секрет.    Виробництво фарфору розповсюджується по Європі, наче золота лихоманка. У 1783 році вона дійшла і до України. За якістю український фарфор не поступався саксонському і був кращим за віденський, тому набув надзвичайної популярності у Європі та Росії. Виробництво фарфору було зорієнтоване на створення вишуканих, декоративних, романтичних предметів розкоші. За порцеляною слідкували та ретельно зберігали, передавали як сімейну реліквію з покоління в покоління, тому вкрай рідко в археологічних розкопках трапляються такі вироби. Колекція з науково-пошукових польових робіт за адресою вул. Довга, 15а, надзвичайно унікальна і цінна. Ці витончені фарфорові вироби підкреслюють вишуканий смак, гарний достаток та відповідність моді мешканців міста Кам’янця-Подільського у XVIII-XIX столітті.

     
     

    Положення про НІАЗ "Кам'янець"

     

    Фонди НІАЗ «Кам’янець»

     
     

    Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (далі - Заповідник) є державним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом історико-архітектурного спрямування, що об'єднує комплекс нерухомих і рухомих пам'яток матеріальної та духовної культури, які становлять виняткову історичну, мистецьку, художню та наукову цінність. Державна реєстрація Заповідника проведена 25.05.1993р.

      Детальніше

     

    Особливості формування фондової збірки окреслились пріоритетними напрямками діяльності Заповідника на усіх етапах його існування, а саме у сферах пам’ятко-охоронної, науково-дослідної, реставраційно-реабілітаційної, фондової, культурно-освітньої, виставково-експозиційної роботи. В Заповіднику здійснюється формування, комплектація, вивчення музейних, архівних, бібліотечних фондів.

      Детальніше

     
     

    Історія НІАЗ "Кам'янець"

     

    Акція "7 чудес України"

     
     

    Багаторічна ініціатива кам'янчан, щодо збереження історико-архітектурної спадщини Старого міста була успішно завершена 18 травня 1977 року, коли в Києві Рада Міністрів УРСР підписала постанову:

     «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам'янці-Подільському»

      Детальніше

      Всеукраїнська акція "7 чудес" була ініційована відомим політиком Миколою Томенком і стартувала в травні 2012 року. Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання 7 чудес. З них був складений список 100 претендентів.

      Детальніше

     
  •  
  • Випадкові фрази: