Давнє місто Бакота було розташоване на мальовничому лівому березі Дністра. Як зазначають автори книги «Бакота» І.Винокур і П.Горішній, місцевість у регіоні Середнього Подністров’я характеризується надзвичайно зручними для населення природними умовами. Люди оселилися в цих місцях у давні часи. Археологічні пам’ятки Бакоти охоплюють величезний період від палеоліту до пізнього середньовіччя.
Особливо значна концентрація землеробного населення простежується в епоху трипільської культури IV-III тис. до н.е., в епоху бронзи (II тис. до н.е.), раннього залізного віку (доскіфського IX-VIII ст.. до н.е. та скіфського VII-IV ст. до н.е.). Велике значення в регіоні мало ранньо-слов’янське населення рубежу і перших століть н.е. та черняхівської культури II-V ст. н.е. Черняхівська культура сформувалася в результаті взаємодії та інтеграції різних культур під впливом культури Північного Причорномор’я та римських провінцій. V-VIII ст. можна віднести до післячерняхівського етапу. До VIII-IX ст. відносяться гнізда давньоруських селищ. В XII-XIII ст. навколо Бакоти знаходилось 10 давньоруських городищ і 23 селища. Вигідне природно-географічне розташування Бакоти сприяло тому, що саме вона стала адміністративним і культурним центром давньоруського Дністровського Пониззя. [1, с.348-350].
Вперше місто згадується в літописі у 1240 р. під назвою «Бакота». [там само, с.8-9]. В більш пізніх літописах ми зустрічаємо різні варіанти назви. Так, в Супральському літописі під 1418 р. є назви «Бакота» і «Боката». [2, с.66]. В інших літописах (Красинського, Слуцькій, Никифоровській, Рачинського тощо) місто виступає під назвою «Бокота» [там само, с.128-145].
Загадкова назва давньої столиці Пониззя завжди привертала увагу істориків та філологів. Існують кілька версій її пояснення. Лінгвістичний аналіз найменування «Бакота» запропонував кандидат філологічних наук, доцент Кам’янецьПодільського педагогічного інституту С.Є.Вайнтруб. Він вважав приставку «ба» подібною за смислом до слова «бахвал», корінь же слова «кот» означає на його думку, «хотение». Звідси виходить, що Бакота – «бажане місто». [1, с.6].
До тлумачення назви долучаються також інші дослідники. Кілька версій наводить автор книги про Кам’янець С.О.Ганаба. Згідно з однією з них назва має зв’язок з кельтським «баккус» (заглибина, западина, долина).[3, с.21]. Подібне слово є в іспанській мові: «bajo» - низина. [4, с.36]. Варто зазначити, що відомий мовознавець К.Тищенко відносить Бакоту до кельтських назв. [5, с.303].
Цікаво, що назва «Бакота» не одинока на території сучасного Поділля. На Тернопільщині у Кременецькому районі існує село Бакоти (у множинній формі). Історичних відомостей про проходження назви немає. [6, с.396].
Зустрічається також прізвище Бакота. Т.Горбняк у своїй книзі «Давня Бакота» повідомляє про жителів с.Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області на прізвище Бакоти, які становлять 30% всіх жителів села. [7, с.5].
Надзвичайно важливою є інформація Т.Горбняка, що у живому мовленні населення нашого краю, а також на Чернівеччині, Івано-Франківщині, Тернопільщині існує слово «боката», що означає, за словами Т.Горбняка, «великий, ласий, щедрий, ламаний кусок хлібини». Він вважає, що слово «боката» може походити від щедрості і родючості зелені долини, в якій розташовувались Бакота. Навіть в останні часи існування села долину, де вона знаходилась, називали «золотою» за високу врожайність вирощуваних культур, м’який клімат. [8, с.113].
Поширене у народному мовленні слово «боката» зафіксоване також у словниках української та молдавської (румунської) мов.
Так, у словнику Б.Грінченка є слово «букат», «буката» (у чоловічому і жіночому роді) – «кусок»; також «букатка» («Прийде нам сі без букатки хліба пропадати»). [9, с.150].
Оскільки на території між Дністром і Прутом розмовляють також молдавською мовою, є сенс звернутися до словника румунської мови (яка тотожна молдавській). Румунська мова включає більше слів слов’янського походження, ніж румунських, але має романську структуру і морфологію. [10, с.160-161].
У російсько-румунському словнику знаходимо кілька однокореневих слів, що перегукуються зі словом «боката» (великий шматок хліба), який побутує в кількох областях України:
bucata - кус
bucata - кусок
bucata mare, bucatol - кусище
bucatiсa – ломтик
Окрім іменників «боката», «бакота», «букат» тощо існує також прикметник «букатий». Його знаходимо в старовинній колядці, яку наводить О.Знойко в книзі «Міфи Київської землі».
Свята Василля діжу місила,
Пироги пекла букатії, рогатії.
[12, с.69]
Очевидно, це означає «великі, щедрії». Слід відзначити, що у всіх вищевказаних варіантах слова (бакота, боката, бокота, букат, буката) зберігається приголосний каркас (БКТ).
Якщо слово «боката» та інші його варіанти мають відношення до хліба і передбачають певну дію з ним (різати, ламати, ділити тощо), то варто звернутися до індоєвропейського кореня bheg «відрізати», яке співвідноситься з індоєвропейським bhag – «ділити, чимось наділяти». Порівняймо його з українським словом «багатство», з давньоіндійським bhaga – «удача, процвітання», з авестійським baga – «частина, наділ», з давньоіндійським bhajoti – «наділяти», «розподіляти», авестійським baxta - «визначення долі», baxs – «ділити, отримати свою частину». Від цього ж кореня українське і російське бог (буквально, «той, хто розподіляє долю» [13, с.38,39].
Таким чином, можна дійти висновку, що назва «Бакота» має індоєвропейське походження і пов’язана перш за все з поняттям «наділ, доля, удача, процвітання, багатство». Давні народи Європи пов’язували цивілізоване життя з існуванням хліборобства, а з зерном, хлібом – такі поняття як багатство, процвітання, долю.Так, для давніх шумерів створення світу і створення аграрної цивілізації були певною мірою поняттям ідентичним. Елліни розглядали зерно як найбільший дарунок богині Деметри. Зерно і релігійні обряди вважалися причиною того, що люди не жили як звірі. [14, с.237].
Подібне світосприйняття було також з трипільських часів притаманне давнім хліборобам Подністров’я. Наділяти долею, багатством означало наділяти хлібом, зерном.
На землях Бакотського мікрорегіону хліб вирощували з часів Трипілля. Пізніше Бакота стала важливим торговельним центром, де велась жвава торгівля зерном. Завдяки цій торгівлі Бакота довгий час була багатим, квітучим містом. Про торговельні зв’язки Середнього Подністров’я з римськими провінціями свідчать численні знахідки римських монет І-ІІ ст.н.е., в тому числі і в Бакоті.
Оскільки в народній мові збереглося слово «боката» і, як стверджує Т.Горбняк, воно стосується виключно хліба, то і назву «Бакота» можна зв’язати з хлібом. У такому разі вона означає «багате, хлібне місто». Подібну думку також не раз висловлювала відомий подільський краєзнавець Т.А.Сис-Бистрицька.
Зовсім інакше тлумачить назву «Бакота» відомий український санскритолог С.Наливайко. Він зазначає, що на Україні існує прізвище Бакота, село на Волині, річка та історичне село на Хмельниччині, відоме з 1240 р. С.Наливайко вважає ці назви спорідненими з санскритським «бака», «бакота» (bucata) – «журавель». [15, с.26].
Існує також річка Бака (в Криму) та українське прізвище Бака. Ім’я Бака мав Кубера - в індійській міфології бог багатства, хранитель скарбів, охоронець північної сторони світу. [там само]. С.Наливайко підкреслює, що численні «журавлині» назви незаперечно засвідчують в Україні виразний індоарійський мовний пласт і надзвичайно давній комплекс уявлень і вірувань, пов’язаний з журавлем. [16, с.84].
Майже у всіх народів Європи та Азії, за винятком кельтів, приліт журавлів розцінювався як добра прикмета, яка віщує багатий врожай чи сприятливі події житті людей. В античній міфології журавель став атрибутом богині родючості Деметри саме як провісник багатого врожаю. В кельтській міфології богиня Бригітта втілювалась одразу у трьох журавлів, що знаходились на спині бика. Це зближувало Бригітту з Божественною Трійцею, через що вона увійшла до сонму християнських святих. [17, с.249].
С.Наливайко зазначає, що «журавлині» назви різноманітного типу, починаючи з найдавніших, охоплюють усю територію України. Він вважає, що це підтверджує слушність думки, що батьківщиною Аполона є країна гіперборейська, тобто ареал на північ від Чорного моря, отже, і територія України. Саме звідси кожної весни він повертається на Парнас у колісниці, запряженій журавлями чи лебедями. У Давній Греції відомі так звані «журавлині» танці, відомі вони і в українців, причому це відбивають самі назви їх – «Журавель», «Журавлиний ключ» тощо. [18, с.182].
Очевидно, вивчення назви «Бакота» не можна вважати завершеним. Історики та мовознавці ще не раз будуть звертатися до цієї теми. Але вже зараз можна зробити припущення, що глибинна сутність назви одного з найдавніших поселень Наддніпрянщини, історія якого сягає в глибину тисячоліть, пов’язана з ідеєю багатства, достатку, доброго врожаю, щастя, долі.
Д Ж Е Р Е Л А
- Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. – Кам-Под. – 1994.
- Полное собрание русских летописей. – Летопись белорусско-литовская. Т.35. –М. «Наука», - 1980.
- Ганаба С.О. Моє місто – Кам’янець-Подільський. – Кам-Под., «Аксіома», 2007.
- Словник іспансько-український. – К., «Ірпінь», 1997.
- Тищенко К. Мовні контакти: свідки формування українців. – К., «Аквілон-Плюс»-2006.
- Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. – К.- 1973.
- Горбняк Т.В. Давня Бакота. – Кам’янець-Подільський. – «Медобори-2006». – 2009.
- Кам’янеччина: історія, розвиток, перспективи.- Кам’янець-Подільський. – 2008.
- Грінченко Б.Д. Словарь украинского языка. – К., Державне вид-во України.- 1925.
- Гимбутас М. Славяне. – М - Центрполітграф. – 2007.
- Болокан Г. Русско-румынский словарь. – 1990.
- Знойко О.П. Міфи Києвської землі. – К., - Молодь. - 1989.
- Маковский М.М. Удивительный мир слов и значений. – М.- «Высшая школа».- 1989.
- Відейко М.Ю. Шляхами Трипільського світу. – К., «Наш час». – 2008.
- Наливайко С. Тисяча найновіших тлумачень давніх українських назв, імен, прізвищ. – К., «Євшан-зілля».- 2008.
- Наливайко С. Давньоіндійські імена, назви, терміни: проекція на Україну. Довідник. – К., 2009.
- Вовк О.В. Энциклопедия знаков и символов. – М., «Вече», - 2008.
- Наливайко С. Таємниці розкриває санскрипт. – К., 2009.
